Великі сподівання
- Автор: Диккенс Чарльз
- Язык: украинский
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Великі сподівання». Краткое содержание книги:
Першим тріумфом Бідді на її новій ниві було те, як вона блискуче розв'язала загадку, що мені аніяк не давалася. А справа була ось яка.
Моя сестра часто креслила на дощці літеру, що трохи скидалася; на Т, і всіляко намагалася привернути до цього нашу увагу, як до чогось дуже для неї важливого. Чого я тільки не пропонував їй, що починалося на Т,- від табуретки до тарілки й терпуга,- і все було невгад. Зрештою мені спало на думку, що ця літера обрисом нагадує молоток, і коли я прокричав це слово еестрі на вухо, вона виразно зраділа й замолотила рукою по столу. Тоді я один за одним поперетягав до неї всі наші молотки, але даремно. Потім я подумав, може, її цікавить милиця, адже вона теж подібна формою; позичивши в когось на селі милицю, [127] я приніс її сестрі, майже певний, що це саме те, чого вона хоче. Але, побачивши милицю, сестра так енергійно захитала головою, аж ми злякалися, що у цьому своєму знеможеному стані вона зовсім скрутить собі в'язи.
Коли сестра виявила, що Бідді дуже легко її розуміє, гона знов намалювала цей таємничий знак. Бідді задумливо подивилась на нього, вислухала мої пояснення, тоді в задумі подивилась на сестру й на Джо (якого моя сестра завжди зображувала першою літерою його імені) і побігла до кузні, а ми з Джо за нею.
- їз.ж ясної - сяючи, вигукнула Бідді.- Хіба ви не бачите? Це ж вінї
Виявляється, йшлося про Орліка! Вона забула, як його звуть, і, щоб нагадати про нього, малювала молота. Ми ска-аали йому, навіщо його треба в кухню, і він повільно відклав знаряддя праці, витер обличчя рукавом, а тоді ще фартухом і рушив у дім своїм характерним перевальцем.
Щиро кажучи, я сподівався, що моя сестра зараз же викриє його, отож неабияк розчарувався, коли побачив щось зовсім інше. Вона виявила ревне бажання залагодити з ним стосунки, була дуже рада, що його врешті-решт привели, і показала знаками, щоб йому дали випити. Вона придивлялась до виразу його обличчя, немов хотіла переконатись, що він задоволений цим прийомом, і взагалі силкувалась примиритися з ним, і в усіх її жестах проступали така покора й догідливість, як у дитинчати перед лицем суворого вчителя. З тих пір вона майже кожного дня малювала на дошці молота, після чого на кухню приходив Орлік і стовбичив бовваном у неї на очах, навряд чи більш за мене тямлячи, яка в цьому потреба.
І знов потяглось однсманіття мого підмайстерського життя, обмеженого селом та болотами; єдиним просвітком у ньому був мій день народження та пов'язаний з цим ще один візит до міс Гевішем. Хвіртку мені знову відімкнула міс Сара Покет, і міс Гевішем я застав на тому самому місці, і про Естеллу вона говорила якщо не тими самими словами, то, в усякому разі, в тому самому дусі. Розмова наша тривала заледве кілька хвилин, і коли я вже йшов, вона дала мені гінею, сказавши прийти знов на мій наступний день народження. Зауважу, до речі, що я став бувати у неї щороку. Першого разу я спробував відмовитись [128] від гінеї, але домігся лише того, що вона сердито запитала": «Ти що, більше хочеш?» Після цього я вже мусив її взяти.
Таке все незмінне було в цьому тьмяному старому будинку - жовте світло в затемненій кімнаті, вибляклий привид у кріслі біля дзеркала - аж здавалося, що, зупинившись, годинники зупинили й сам Час у цій таємничій оселі, і, поки я й усе інше навколо старшало й старішало, тут усе лишалося, як було. Денне світло ніколи не пробивалось до цього будинку, як не пробивалось воно й до моїх думок та згадок про нього. Збитий усім цим з тверезого глузду, я й далі в душі ненавидів своє ремесло й соромився власної домівки.
Зате мимоволі я став помічати, як змінювалась Бідді. Підбори на її черевиках зробилися вищими, волосся на голові тепер вилискувало й було охайно зачесане, руки завжди чисті. Бідді не вирізнялася вродою - звичайна сільська дівчина, вона й не могла рівнятися з Естеллою,- але вона була симпатична, здорова й лагідна. Минуло не більше року, відколи Бідді з'явилась у нас (пам'ятаю, на ній ще зовсім недавно була жалобна сукня), аж це раз увечері я помітив, які в неї на диво задумливі й уважні очі, такі привабливі й дуже добрі.