11/22/63 [uk]
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-966-14-3432-4
- Переводчик: Олександр Красюк
- Жанр: Альтернативная история
Электронная книга - «11/22/63 [uk]». Краткое содержание книги:
Сьогодення. Дізнавшись, що в барі його приятеля розташований портал до 1958 року, звичайний вчитель Джейк Еппінг не може опиратися спокусі почати нове життя у рок-н-рольні часи Елвіса Преслі. Хіба гостю з майбутнього важко познайомитись із відлюдником Лі Гарві Освальдом і завадити йому вбити президента? Та чи варто гратися з минулим? Яким буде світ, де Кеннеді виживе?
— Окей, — я кивнув так, ніби нічого іншого й не очікував.
На його обличчі відбилося здивування.
— Ось що я можу зробити, містере Тайтес. Можу виписати вам чек на триста п’ятдесят доларів — добрий чек, на «Траст рідного міста», можете їм зателефонувати і переконатися — або я можу просто зараз прямо з портмоне видати вам три сотні готівкою. Якщо зробимо так, менше буде усякої паперової тяганини. То що скажете?
Він вишкірився, показавши зуби ледь не лячної білості.
— Скажу, що у Вісконсині таки вміють торгуватися. Якщо накинете до трьохсот двадцяти, я приклею липучку техогляду, причеплю двотижневий номер і їжджайте собі.
— Триста десять.
— Го-го, не змушуйте мене соромитися, — промовив Тайтес; він явно отримував насолоду. — Накидайте ще п’ятірку, і скажемо вже гаразд.
Я простягнув йому руку:
— Три сотні й п’ятнадцять доларів мене влаштовують[151].
— Овва, — цього разу він уже поручкався зі мною, не згадуючи про мастило. А потім показав на будочку каси. Сьогодні гарнюня з кінським хвостиком читала «Конфіденційно»[152]. Вам треба заплатити он отій юній леді, котра, до речі, є моєю дочкою. Вона оформить продаж. Потім підходьте, і я приклею ту липучку. І повний бак заллю, звісно.
Через сорок хвилин, сидячи за кермом «Форда»-складня моделі 1954 року, який тепер належав мені, я мчав на північ, у напрямку Деррі. Кермувати я колись був навчався на стандартній коробці передач, тож з цим не було жодних проблем, але оце вперше я вів машину з важелем трансмісії при колонці керма. Спершу було дивно, але щойно я призвичаївся (а ще мені доведеться звикнути до регулятора потужності передніх фар під лівою ступнею), так мені це вже й сподобалося. І Білл Тайтес був правий щодо другої швидкості; на другій «Санлайнер» летів, як скажений. В Агасті[153] я зупинився не на довше часу, ніж знадобилося, щоб опустити верх. У Вотервілі[154] я з апетитом пообідав чудовим м’ясним рулетом, який коштував мені дев’яносто п’ять центів, включно з яблучним пирогом з морозивом. Звісно, ціна знаного мені раніше фетбургера тепер почала здаватися явно завищеною. Я мчав під звуки «Скайлайнерів», «Костерів», «Дель-Вікінгів» й «Елегантів»[155]. Сонце дарувало мені тепло, бриз ворушив мою нову коротку зачіску, і автострада (яка, судячи з білбордів, мала неформальну назву «Миля за хвилину») майже цілком належала мені. Схоже було, всі мої сумніви минулої ночі потонули у тій копанці для корів разом з мобільним телефоном і футуристичним дріб’язком. Я почувався чудово.
Поки не побачив Деррі.
Щось не те було з цим містом, і, як мені здається, я зрозумів це з першого погляду.
Коли «Миля за хвилину» знесилилася до простої двосмужної дороги з латаним асфальтом, я вибрався на штатне шосе № 7 і миль десь за двадцять північніше Ньюпорта[156], подолавши узгірок, побачив Деррі; місто скупчилося на західному березі річечки Кендаскіґ[157], придавлене згори хмарами димових викидів з бозна-скількох папірень і текстильних фабрик, що геть усі працювали повним ходом. Через середмістя тягнулася якась зелена артерія. Звіддаля вона скидалася на шрам. Здавалося, місто обабіч цього пояса з рваними краями складається лише з чорних і кіптяво-сірих відтінків, тоді як завдяки димам, що бухали з усіх тих труб, небо над ним бовваніло насичене жовтим кольором сечі.
Я проїхав повз кілька торгових яток, де люди, що опікувалися товаром (чи просто стовбичили при дорозі, зирячи на проїжджих), скидалися більше не на мейнських фермерів, а на горян, виплодків інцестуальних шлюбів, з фільму «Порятунок»[158]. Коли я минав останню з них «ПРИДОРОЖНЮ ЯТКУ БАВЕРСА», з-за піраміди ящиків з помідорами вискочив великий безпородний пес і погнався за мною, оскаженіло кусаючи задні колеса «Санлайнера». Скидався він на якогось виродка з-під бульдога. Перед тим, як псу загубитися з мого виду, я встиг побачити, як якась кощава жінка в комбінезоні наздогнала його й почала дубасити уламком дошки.
Тут народився і ріс Гаррі Даннінг, а я зненавидів це місто з першого погляду. Без якихось конкретних причин; просто зненавидів і все. Розташований у низині між трьома крутими пагорбами, центральний торгівельний квартал вражав жалюгідністю, а ще він навіював клаустрофобію. Мій вишнево-червоний «Форд» виявився ледь не найяскравішою річчю на цій вулиці; бентежним (і небажаним, судячи з більшості поглядів, які він викликав) сплеском кольору серед чорних «Плімутів», коричневих «Шевроле» й задрипаних розвізних пікапів. Через середмістя тік канал, заповнений чорною водою майже до вершечків своїх облямованих мохом бетонних підпорних стін.
151
У дебютному для нього 1954 році новий «Ford Crestline Sunliner» із V-8 двигуном потужністю 130 к. с. коштував $2241.
152
«Confidential» — заснований 1952 року перший у США журнал скандальної хроніки, з яким постійно судилися голлівудські кінокомпанії й зірки.
153
Augusta — столиця штату Мейн, засноване 1607 року місто (сьогодні близько 20 тис. мешканців).
154
Waterville — засноване 117 року місто (16 тис. мешканців) на річці Кеннебек.
155
Хітові вокальні гурти 1950-х років у стилі ритм-енд-блюз.
156
Newport — засноване 1808 року місто (3,1 тис. мешканців) на озері Себастікук.
157
Kenduskeag — притока (довжина — 52 км) річки Пенобскот, що тече через третє за величиною місто Бенгор (36 тис. мешканців) у штаті Мейн, з котрого С. Кінг змалював вигадане ним місто Деррі.
158
«Deliverance» (1972) — фільм за однойменним романом Джеймса Дікі, де мешканці вбогого гірського району в штаті Джорджія тероризують туристів, які сплавляються на каное тамтешньою річкою.