Щит і меч
- Автор: Кожевников Вадим
- Год: 1969
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Переводчик: В. Білова
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Щит і меч». Краткое содержание книги:
Перші твори Вадима Кожевникова почали друкуватися в 1928 році.
В 1939 році вийшла збірка його оповідань «Нічна розмова», а згодом повісті «Степовий похід» (1940) та «Грізна зброя» (1941).
На початку Великої Вітчизняної війни Вадим Кожевников працював у фронтовій газеті, а з 1949 року він військовий кореспондент «Правды». Герої його післявоєнних збірок «Міра твердості» та «Дорогами війни» — це ті, хто виборював перемогу у грізну годину війни, хто грудьми став на захист рідної Вітчизни.
Роман Вадима Кожевникова «Щит і меч» присвячений подвигу радянських розвідників в тилу ворога.
— Ти добре заробляв, коли торгував картинами? — як завжди несподівано, проскрипів Штейнгліц.
Вайс розгадав цю провокаційну манеру: самим запитанням поставити людину в таке становище, нібито про неї вже все відомо, цікавлять лише окремі моменти, — ось як зараз. Чи багато він заробляв. А те, що він торгував картинами, — це, мовляв, для майора безсумнівне.
— Ні, — сказав Йоганн. — Я ніколи не торгував картинами. Інженер Рудольф Шварцкопф, брат штурмбанфюрера Віллі Шварцкопфа, був колекціонер, і на його замовлення я робив плафони для спеціального освітлення картин, а коли я їх установлював, пан Рудольф знаходив час, щоб пояснювати мені позитивні якості його полотен.
Після довгої паузи Штейнгліц промовив, не розтуляючи губів:
— Ця картина з «Пакет аукціону» виявилася підробкою. Довелося її викинути!
— Винуватий, пане майор! — з полегкістю згодився Вайс, розуміючи, що Штейнгліц, підготував цю версію на випадок, коли б полотно Ліотара справді призначалося комусь із високопоставлених осіб.
Усі ці дні разом з майором у машину сідав чоловік у цивільному; тримався він із Штейнгліцом досить незалежно. Двічі вони відвідали лодзинську тюрму, потім, прихопивши з собою якогось поляка — теж у цивільному, але з військовою виправкою, — наказали їхати в Модлін. По дорозі зупинялися в містах, де були тюрми або старі фортечні будівлі, перетворені на місця ув'язнення. З окремих слів Йоганн зрозумів, що вони шукають офіцера польської розвідки, який украв у німецькому військовому міністерстві багато секретних документів і навіть добув начерк плану нападу на Польщу. Але польський генеральний штаб відмовився вірити своєму розвідникові, і після повернення на батьківщину його запроторили в тюрму.
А поляк, котрий їхав з ними, теж був агент польської розвідки в Німеччині, та, судячи з усього, провокатор, двійник, працював на фашистів. І він переконував Штейнгліца, що треба негайно ліквідувати того офіцера, якого вони шукали, якщо, звичайно, пощастить його знайти в одній із тюрем.
Майор мовчав, мовчав і німець у цивільному. А коли поляк попросив спинити машину в безлюдному місці й пішов у кущі, німець у цивільному сказав:
— Якщо той погодиться на нас працювати, нехай повідомить яку-небудь польську організацію, що цей служив нам, — вони пристукнуть. Дурень, котрий звик, щоб за нього складали дезінформації! А потім ми тому допоможемо перебратися через Ла-Манш, і англійці самі знову закинуть його сюди. Буде збирати патріотів докупи. Не бігати ж за кожним окремо!..
Біля воріт модлінської фортечної тюрми Вайс простояв більш як добу. Прикмети провокатора-поляка він добре запам'ятав і навіть у думці вклав їх у шифровку.
На світанку до машини підійшли майор і німець у цивільному. Вайс запитливо глянув на Штейнгліца.
— Лодзь, — наказав майор. Обличчя і в нього, і в його супутника були сердиті, стомлені.
Цілу дорогу обидва пасажири понуро мовчали. Коли під'їхали до Лодзі, цивільний сказав уривчасто:
— Якби він після всього вижив, можна було б, мабуть, погодитись на його прохання.
— Авжеж, — кивнув головою Штейнгліц. — Розстріл — це почесно.
Німець у цивільному всміхнувся, очевидно, згадуючи про щось кумедне, спитав хвальковито:
— Ти помітив, на нього спочатку справило приємне враження, — і зробив такий рух зігнутим вказівним пальцем, немов натиснув на спусковий гачок, — коли я в його присутності того пройдисвіта, який його зрадив?.. — Зітхнув. — Було добре продумано. Але ми зробили все можливе.
Майор кивнув, згоджуючись.
Йоганн спершу машинально додавав швидкості, але потім піймав себе на тому, що його тягне врізати машину разом з пасажирами в першу-ліпшу вантажну машину, і навіть прикинув, як зручніше з кабіни вискочити. Та це не було б розплатою. Це було б злочинною слабістю перед тією справою, якій він служив. Він примусив себе поступово збавити швидкість. Руки в нього стали вологі. Перед очима поплив туман. Йоганн відчув, як раптом він зразу ослаб від голоду, від безсонної ночі в машині, від усього того, що йому довелося зараз ворожити…
Але, зупинивши машину біля під'їзду готелю, відчинив дверцята, виструнчився, придержуючи їх ліктем, козирнув і, віддано дивлячись в лице Штейнгліцові, запитав:
— Які будуть далі вказівки, пане майор?
Не діставши відповіді, так само квапливо забіг наперед, штовхнув вхідні двері, взяв у портьє ключ, ідучи на певній відстані від Штейнгліца, піднявся сходами, знову забіг наперед і відчинив двері номера.