Клуб «Афродіта»
- Автор: Вольф Клаус-Петер
- Год: 1990
- Язык: украинский
- Год: Журнал "Всесвіт", №10, 1990
- Переводчик: Анатолій Рибін
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Клуб «Афродіта»». Краткое содержание книги:
Провідна тема творчості Клауса-Петера Вольфа, що кілька років працював у системі молодіжних виховних закладів, — життя молоді в сучасному світі, моральні й соціальні проблеми молодого покоління. Гострі громадські проблеми порушує письменник і в творах детективного жанру, написаних, як відзначає західнонімецька критика, в дусі популярної телевізійної серії «Деррік». «Клуб «Афродіта» — один з таких творів.
Невже вона збирається смажити біфштекси? Тоні не міг повірити. Коли це так, то хіба що у розгубленості. Дівчина не знала, за що вхопитися. Щось її вразило.
Щоб заповнити паузу, Тоні й далі щось молов про свою тогоденну роботу. Розповів і про істеричну пані Беккер, яка заявила, що її чоловік пропав безвісти. Бо він, бачте, вже дві години не з'являється вдома!..
Сковорода вислизнула у Гудрун з рук і з гуркотом упала на плиту. Цей гуркіт відразу озвався у Тоні в шлунку. Такі звуки йому нічого доброго не провіщали.
Гудрун вискочила з кухні. Він підхопився й пішов за нею. Побачив її не відразу, бо вона, скрутившись калачиком на підлозі, нерухомо лежала у кутку кімнати й дивилася на свої руки. Дівчина здавалася в цю мить такою маленькою, безпорадною, нещасною, що Тоні захотілось будь-що захистити її.
— Що сталося? Негайно кажи! Тобі немає чого боятись! Ти ж знаєш, я нічого тобі поганого не зроблю, я завжди допоможу тобі! Скажи, що тебе гнітить?
Він став біля неї навколішки й розкуйовдив їй рукою волосся. На очі Гудрун набігли сльози. Вона намагалася не дивитись на нього. І насилу видушила з себе:
— Я збрехала тобі. Я цього не хотіла, але все говорило проти Франца Беккера…
Так от у чім річ! Виходить, із шефом та прес-конференцією він таки попав пальцем у небо!..
— То, виходить, це ти розповіла про Франца Беккера?! Кому? Кому ти розповіла, що він спільник?
Тоні труснув її за плечі, і це вийшло трохи сильніше, ніж він хотів.
— Пусти мене! — зойкнула Гудрун. — Не починай знову! Пані Шівас подзвонила сюди. Вона хотіла поговорити з тобою. Хотіла тобі пояснити, як то безглуздо було підозрювати її чоловіка. А може, просто хотіла поплакати. Вона була геть пригнічена. А коли почула, що я тут, то вже за годину приїхала. Адже мені не було чим зайнятись. А їй і поготів. Чоловікова смерть стала для неї величезним ударом. Вона тільки й думала, як би помститися. Навіщо весь час вона ходила до клубу? Усі ті приниження вона терпіла лише заради чоловіка! І ось він повісився, не залишивши навіть листа, хай би навіть із докорами!
Поступово Гудрун узяла себе в руки і далі говорила вже майже спокійно:
— Я розповіла їй про Франца Беккера й про свою підозру. Ми трохи втішили одна одну і трохи поплакали. А тоді вона поклялась помститися. Зрозуміло, не Маркусові Бергеру, а його спільнику. Бо від самої думки, що після твого недолугого слідства злочинець залишиться непокараний, нам робилося зле. Але я й подумати не могла, що вона… — Голос Гудрун знов урвався. — … що вона зайде так далеко. Ну гаразд, ця історія з каменем та листом… хай собі! Я думала, вона хоче нагнати на нього страху, може, навіть підіслати когось, щоб добряче побили. Але боюся…
Комісар Тоні Вуст відчув внутрішнє напруження, що, здавалося, ось-ось розірве йому стінки шлунка. Він підхопився, поставив Гудрун на ноги і, глянувши їй в ооличчя, різко запитав:
— Допоможеш мені?
Вона кивнула.
Тоні потяг її до дверей.
— До пані Шівас! Негайно!
У поспіху він навіть не замкнув помешкання.
Машину Тоні вів, як найпослідущий дорожній хуліган. Зате до пані Шівас вони дісталися за рекордний час. Вискочивши з машини й хутко перелізши через садову огорожу, він потягнув за собою Гудрун, не звертаючи уваги на те, що вона двічі мало не впала. Кілька разів він грюкнув кулаком у двері, хоча міг і подзвонити.
Пані Шівас відчинила їм у халаті.
Вона одразу здогадалась у чім річ, але, щоб виграти час, докірливо мовила:
— Що це все означає? Невже не можна почекати до ранку? Я вже зібралася спати. Ви ж бачите…
Без будь-яких вітань Тоні Вуст пройшов повз неї до помешкання. Позад себе він тягнув за руку Гудрун. Жінки обмінялися безпорадними поглядами. Гудрун знизала плечима.
Тоні штовхнув Гудрун у крісло, і вона лишилася там мовчки сидіти. Пані Шівас він посадив на канапу, але сам сідати не став. Натомість він грізно наставив на господиню вказівний палець і промовив:
— Я можу вас зрозуміти. Так, чорт забирай, я можу вас зрозуміти. Але те, що ви скоїли, є підбурюванням до вбивства. До вбивства чи називайте це як завгодно. А тим часом Беккер не винен. Не винен! Зрозумійте це! А тепер допоможіть мені запобігти найгіршому. Ця справа для вас обійдеться добре, якщо не станеться вбивства. Жоден прокурор вас за це до в'язниці не пошле. Будь-хто зрозуміє ваше становище. Але якщо Беккер загине, все виглядатиме значно гірше. Отже, кого ви до нього послали? Чи, може, самі збираєтесь його порішити?