Жак-фаталіст (збірка)
- Автор: Дидро Дени
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-4010-7
- Переводчик: Валеріан Підмогильний
- Жанр: Зарубежная классическая проза
Электронная книга - «Жак-фаталіст (збірка)». Краткое содержание книги:
— Люба сестро, що це з вами?
Вона не відповіла. Мої відвідини здивували її й стурбували — вона не знала ні що казати, ні що робити.
— Ви несправедливі до мене. Скажіть щиро: ви боїтеся, щоб я не зловжила прихильністю нашої паніматки до мене й не витіснила вас із її серця? Заспокойтеся, це не в моїй удачі — якщо мені пощастить коли-небудь мати якийсь вплив на її душу…
— Ви впливатимете на неї, як тільки схочете, вона любить вас, вона з вами тепер точнісінько така, яка зі мною була спочатку.
— Гаразд, то будьте певні, що я скористаюся з її довіри тільки на для того, щоб іще більше прихилити її до вас.
— А хіба це від вас залежатиме?
— А чому б і не залежало?
Замість того, щоб відповісти, вона кинулася мені на шию і сказала схвильовано:
— Це не ваша провина, я це добре знаю, кажу про це собі раз у раз, але пообіцяйте мені…
— Що вам пообіцяти?
— Щоб…
— Кажіть, я зроблю все, що від мене залежатиме.
Вона завагалася, затулила очі руками й сказала мені так тихо, аж я насилу розібрала:
— Щоб ви бачилися з нею якомога рідше…
Це прохання видалося мені таким дивним, що я мимоволі спитала:
— Чи вам не однаково, часто чи рідко бачитимусь я з настоятелькою? Мені ж не болить, хоч би ви й не відходили від неї, то й вам повинно боліти не більше. Хіба того не досить, що я обіцяю не шкодити ні вам, ні будь-кому?
Вона відійшла від мене, упала на ліжко й у відповідь тільки тужливо промовила:
— Я пропала!
— Пропала? Та чому ж? Певно, ви вважаєте мене за найлихіше створіння у світі?
На цьому місці ввійшла настоятелька. Вона була зайшла до моєї келії, але не застала мене й марно оббігла мало не увесь монастир — їй і на думку не спадало, що я в сестри Терези. А коли дізналася про це від тих, кого послала шукати мене, прибігла сюди. Очі й обличчя були в неї трохи стурбовані, але ж вона так рідко бувала спокійна! Сестра Тереза мовчки сиділа на ліжку, я стояла.
— Простіть, паніматонько, — сказала я їй, — що я прийшла сюди без вашого дозволу.
— То правда, — відповіла вона, — краще було б спитати в мене.
— Але мене жаль узяв до любої сестри, я бачила, що важко їй.
— А чому?
— Сказати вам? Та й чому б не сказати? Адже ця чутливість свідчить тільки про палку прихильність до вас. Ваша доброта до мене її непокоїть, її непокоїть, вона боїться щоб я не посіла її місце у вашім серці; це ревниве почуття — таке, зрештою, чесне, природне й для вас утішне, паніматінко, — стало, як я помітила, болісним для моєї сестри, і я її заспокоїла.
Вислухавши мене, настоятелька прибрала суворого й поважного вигляду й сказала їй:
— Я любила й люблю вас, сестро Терезо. Мені нема чого скаржитися на вас, а вам так само на мене. Але таких надмірних претензій я не терпітиму. Покиньте їх, якщо не хочете погасити в мені решту прихильності до себе, й пригадайте долю сестри Агати… — Потім до мене: — Це та висока й чорнява, що ви бачили поруч мене в церкві.
Знайомих у мене тут було ще небагато, адже в монастирі я була так недовго, отож на ім'я всіх сестер не знала. Вона додала:
— Я любила її, коли до нас прийшла сестра Тереза, яку я почала жалувати. Вона теж отак непокоїлася, аж до нестями. Я попередила її, вона не виправилась, і я змушена була вдатися до суворих заходів, які тривали довгенько, хоч це геть зовсім суперечило моїй вдачі — вони всі вам скажуть, що я добра й караю завжди проти свого серця… — Я тоді звернулася до сестри Терези: — Дитино моя, я не хочу прикрості і про це вже казала вам. Ви мене знаєте, тож не уривайте мені терпець.
Спершись рукою на моє плече, сказала мені:
— Ходімо, сестро Сюзанно, проведіть мене.
Ми вийшли. Сестра Тереза хотіла за нами піти, але настоятелька, недбало повернувши голову, кинула їй деспотично:
— Верніться до келії і не виходьте, поки я не дозволю вам…
Вона послухалася, грюкнула дверима й шепнула кілька слів, від яких настоятелька аж затремтіла. Не знаю вже чому, бо змісту в них не було ніякого. Побачивши, що вона гнівається, я сказала їй: