Твори у 12 томах. Том 06
- Автор: Лондон Джек
- Серия: Твори у 12 томах #6
- Год: 1970
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Юрій Лісняк
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Твори у 12 томах. Том 06». Краткое содержание книги:
Розміщено твори за датою їх друкування. Оповідання подаємо за збірками, в тому порядку, що прийнятий у перших виданнях цих збірок.
До шостого тому ввійшли роман «Мартін Іден» (Нью-Йорк, 1909), п’єса «Крадіжка» (Нью-Йорк, 1910) і статті: «Риси літературного розвитку» (опублікована в жовтні 1900 р. у журналі «Букмен»), «Про себе» (вміщена в англійському виданні збірки оповідань «Храм гордощів», без року), «Революція» та «Що означає для мене життя» (обидві із збірки статей «Революція», 1910).
— Усяку чорну роботу, знаю морську справу, пишу на машинці, тільки не стенографую; можу їздити верхи, одним словом, беруся за все, — відповів Мартін.
Незнайомець кивнув.
— Це мені подобається. Мене звуть Доусон, Джо Доусон, і я шукаю собі помічника в пральню.
— Таке не для мене, — Мартін посміхнувся, уявивши, як він прасує тонесеньку жіночу білизну. Але Джо Доусон йому сподобався, і він додав: — Я тільки просту білизну вмію прати, — навчився на морі.
Джо Доусон на хвилину задумався.
— То, може, ми порозуміємось? Ви вислухаєте мене?
Мартін і собі кивнув головою.
— Це маленька пральня, за містом, при «Гарячих джерелах» — тобто при готелі. Робітників двоє — майстер і помічник. Я— майстер. Вам не треба буде за мене працювати, але доведеться мене слухати. Ну, то як, хочете скуштувати цієї науки?
Мартін подумав. Перспектива була спокуслива. Кілька місяців попрацювати, і він мав би час собі вчитися. А він може і працювати й учитися на совість.
— Добрі харчі й окрема кімната, — сказав ще Джо.
Це вирішило справу. Мати окрему кімнату, де можна без перешкоди допізна палити газ!
— Але робота пекельна, — додав Джо.
Мартін погладив свої випнуті м’язи.
— Мені до роботи не звикати.
— Тоді гаразд, — сказав Джо і взявся за голову. — Тьху, чорт. І досі в очах темніє. Ледь бачу. Вчора геть усі гроші пропив… Геть до решти. Умови, значить, такі: платня на двох — сто доларів, харчі й помешкання. Я одержував досі шістдесят, а мій помічник сорок. Але він знався на роботі. Ти ж зовсім зелений. Попервах мені доведеться багато робити за тебе. Тож ти почнеш з тридцяти, а там дійдеш до сорока. Я не обдурю. Як тільки почнеш виконувати всю свою роботу — одержуватимеш сорок.
— Згода, — сказав Мартін і простяг Джо руку. — А як з авансом на проїзд та інші витрати?
— Усе просадив, — сумно відповів Джо, знов беручися за голову. — Тільки й лишилося, що квиток назад.
— Зате в мене нічого не лишиться, як заплачу за житло.
— А ти плюнь і не плати, — порадив Джо.
— Ні, не можу. Я винен рідній сестрі.
Джо протяжно свиснув і глибокодумно зморщив лоба.
— У мене ще є трохи, щоб хильнути, — мовив він. — Ходім, може, щось і вимудруємо.
Мартін відмовився.
— Водичкою перебуваєшся?
Мартін кивнув головою, і Джо жалібно озвався:
— От якби й мені так, але ніяк не можу. Коли цілий тиждень гаруєш, як проклятий, мимоволі нап’єшся. Якби не пив, то давно б уже перетяв собі горло або готель підпалив. Але я радий, що ти сидиш на воді. Так і надалі.
Мартін бачив, яка величезна прірва лежить між ним і цим чоловіком, — прірва, що її утворили книжки, — але йому неважко було перейти на той бік. Усе життя він прожив серед трудящого люду, і товариськість стала його другою натурою. Питання про переїзд, надсильне для важкої голови Джо, він розв’язав сам. Свою валізу він пошле до «Гарячих джерел» багажем по квитку Джо, а для себе має велосипед. Туди сімдесят миль. Тож він поїде в неділю, а в понеділок уранці стане до роботи. А поки що піде додому і спакується. Прощатися йому було ні з ким. Рут і вся її родина виїхали на літо до Сієрри, на озеро Тахо.
До «Гарячих джерел» Мартін прибув у неділю ввечері, стомлений і закурений. Джо бурхливо висловив свою радість. Обгорнувши собі голову мокрим рушником, він працював цілий день.
— Шмат білизни лишився ще з минулого тижня, коли я ото їздив по тебе, — пояснив він. — Твій багаж прибув справно, стоїть у тебе в кімнаті. Та й важке ж, хай йому біс! Що там у тебе таке? Бруски золота, чи що?
Джо сидів на ліжку і дивився, як Мартін розпаковує валізу. Це, власне, була не валіза, а ящик з-під продуктів, що за нього містер Хігінботем здер з Мартіна півдолара. Приладнавши до ящика дві мотузяні ручки, Мартін перетворив його у щось схоже на валізу. Витріщивши очі, Джо дивився, як після кількох пар білизни й сорочок Мартін почав виймати із скрині книжку за книжкою.
— І то так книжки аж до споду? — спитав він.
Мартін кивнув головою і взявся розставляти книжки на кухонному столі, що правив за умивальник.
— Ну й ну! — вихопилось у Джо. Потім він помовчав трохи, очевидно, якусь думку зважуючи, і нарешті сказав: — Слухай, а до дівчат ти… дуже охочий?
— Ні,— відповів Мартін. — Поки не брався за книжки, то бувало. А тепер нема часу.
— Ну, тут не матимеш часу й на книжки. Стане тільки на те, щоб працювати й спати.
Мартін згадав про свій п’ятигодинний сон і посміхнувся. Його кімната містилася над пральнею в тому самому будинку, де й машина, що гнала воду, подавала електрику й рухала пральні прилади. Механік, котрий мешкав у сусідній кімнаті, зайшов познайомитися з новим робітником і допоміг Мартінові приладнати на довгому шпурі електричну лампочку, щоб можна було переносити її під столу до ліжка.