Андрій Лаговський
- Автор: Крымский Агафангел Ефимович
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Жанр: Роман, новелла
Электронная книга - «Андрій Лаговський». Краткое содержание книги:
— Цить! — тупнув на неї Костянтин. Собачка задзявкала ще гірше, ще тонкішим гавканням. Зручним рухом Костянтин уловив її за спину. Вона бурхалася, звивалася та все дзявкотіла, а Костянтин побідоносно підніс свій «голосний» трофей до Зої, і, галантно, по-лицарському розкланявшись, він запрезентував їй собачку з таким елегантним жестом, наче Зоя була його «дама серця», а він подавав їй букет або розкішну бонбоньєрку із смачними цукерками; на жаль тільки, він мусив держати й простягати непокірну, гавкотливу собачку хвостиком наперед, а не головою, а це вже виходило не зовсім естетично. Презентуючи Зої таким способом собачку, Костянтин церемонно вимовив те грецьке речення, яке скрізь пхав перед Зоєю чи до речі, чи не до речі:
Чи тому, що вся сцена була справді грубенько-комічна, чи тому, що в грецькій Зоїній крові лежало вроджене презирство й огида до турків, тільки ж вона зареготалася з Костянтинових слів так сильно, що здавалося, наче її істерика вхопила. Контраст із тим нудьгуватим обличчям, яке в неї було на лекції, був для Лаговського дуже різкий. Далі вона вдарила пустотливого студента по руці, аж він упустив собачку на землю. Їхні погляди бистро зустрілися, і Лаговському побачилося, що і в Костянтина і в Зої в очах засвітилося обопільне кохання. Якесь болюче почуття, наче заздрість, шпорнуло на один момент професорову душу, та зараз же й заспокоїлося.
На прохідці з Шмідтами він був уже зовсім спокійний, привітно балакав з усіма, а коли в голову приходили якісь думки про Костянтина та Зою, то це були думки мирні й ідилічні. Йому марилося, що Костянтин оженився з Зоєю, що в них є діти і що й тії діти й Костянтин і Зоя — всі дуже люблять його, свого давнього знайомого, доброго дядька і вірного приятеля сім’ї.
Коли вже й досі на лекціях із Зоєю професор не дозволяв собі і жодного злишнього слова, то відтепер увесь тон його мови зробився вкрай академічним, об’єктивним до щонайвищої міри. З його лагідного, але німого й безстрасного обличчя — думалось йому — Зоя ніколи вже не зможе відтепер упізнати, що вона якийсь час була для нього хоч трохи інтересніша, ніж тепер. Та тепер знов вона навіть мусила статися для нього неінтересною: адже він мав тепер зовсім тверде пересвідчення, що сам він для неї не цікавий, бо вона прихильна до Костянтина. Через те не випадало й виявляти перед нею якусь особливішу прихильність.
Та Лаговський помилявся про Зою з Костянтином. Ніяких таких спільних симпатій з Костянтином у Зої не було. Навпаки, саме отепер найбільше її зацікавив не хто, як професор; бо тим часом, як усі Шмідти люб’язно надскокували та впадали коло неї, професор мовчав, і теє мовчання Зою з кожним днем дратувало більше й більше. На всі її забалакування серед лекцій професор одповідав дуже коротко й діловито, хоч і ввічливо, і зручно переводив розмову на граматику, та все бідкався, що часу в них мало, а лекція скоро кінчиться.
Дійшли вони в своїй граматиці до розділу особистих займенників, і не можна було перекладати дальших практичних діалогів, доки Зоя не навчиться без помилок відмінювати меня, тебя, себя, мне, тебе і т. д. Професор сказав їй, щоб вона вивчила відмінювання не сама з книжки, а тут-таки на лекції при ньому, під його проводом та контролем, та й терпеливо поправляв її, коли вона російську форму тебя, що повинна вимовлятися тьебья, вимовляла або тйебйа, або тіба.
— Т-є-б-я, — поволі сказав він.
— Т-йе-бйа… — ні! Тіба?… — силувалася проказати Зоя. — Ат!.. — крикнула вона нарешті з жалісливим комізмом. — Та яка ж вона важка російська вимова!..
— А от же вивчитись її треба, — з поблажливим, тільки дуже легесеньким і зовсім олімпійським осміхом сказав професор, — бо саме оця форма відмінка ты занадто часто вживається в живій розмові. Адже тебя — це буде й genitivus і accusativus; це буде й турецьке сенін, і турецьке сені… Наприклад, «сенін ічюн» — «для тебя», «сені северім» — «люблю тебя».