Шляхи свободи. Зрілий вік
- Автор: Сартр Жан-Поль
- Серия: Шляхи свободи #1
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Юніверс
- ISBN: 966-8118-31-6
- Переводчик: Леонид Кононович
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Шляхи свободи. Зрілий вік». Краткое содержание книги:
«Зрілий вік» — перша частина трилогії «Шляхи свободи» в якій змальовано складний шлях до усвідомлення справжньої сутности свободи.
Борис чатував на нього біля дверей будинку. Угледівши Матьє, він прибрав холодного і пихатого виразу: це був його улюблений вираз обличчя, вираз причинуватого.
— Допіру я подзвонив у ваші двері, — мовив він, — та, здається, вас не було вдома.
— Ви впевнені, що мене не було вдома? — тим самим тоном поспитав Матьє.
— Не зовсім, — відказав Борис, — певен я тільки в одному — ви мені не відчинили.
Матьє глянув на нього, не знаючи, що ж робити. Була насилу друга пополудні, принаймні, Брюне прийде не раніш, як за півгодини.
— Ходімо, — сказав він, — зараз все стане ясно.
Вони ввійшли у під'їзд. На східцях Борис запитав своїм звичайним голосом:
— Сьогодні увечері збираємося в «Суматрі»?
Матьє одвернувся і вдав, ніби шукає в кишені ключа.
— Не знаю, чи я прийду, — відказав він. — Я подумав… Може, Лола хотіла б побути з вами наодинці.
— Звичайно, — сказав Борис, — та що з того? Поводитися вона буде чемно. Крім того, ми все одно не будем одні: з нами буде Івіш.
— Ви бачилися з Івіш? — відчиняючи двері, поспитав Матьє.
— Оце щойно попрощався з нею, — відказав Борис.
— Заходьте, — відступаючи вбік, сказав Матьє.
Борис увійшов перший і з невимушеною фамільярністю попрямував до письмового столу. Матьє вороже глянув на його худорляву спину: «Він бачився з нею», подумалося йому.
— То ви прийдете? — запитав Борис.
Він обернувся і поглянув на Матьє насмішкувато й ніжно.
— Івіш не… нічого не казала про цей вечір? — запитав Матьє.
— Вечір?
— Авжеж. Сумніваюся, чи вона прийде: вона була так заклопотана своїми іспитами.
— Їй точно-таки хочеться прийти, — сказав Борис. — Вона сказала, що цікаво було б зустрітися вчотирьох.
— Вчотирьох? — перепитав Матьє. — Оце так вона сказала?
— Та вже ж, — наївно потвердив Борис. — Ще ж буде й Лола.
— Виходить, Івіш розраховує, що я прийду?
— Звичайно, — здивовано сказав Борис.
Запала мовчанка. Борис перегнувся через поруччя балкону й поглянув униз. Матьє приєднався до нього, легенько пхнувши кулаком у спину.
— Мені подобається ваша вулиця, — сказав Борис, — та згодом це мусить набриднути. Мене завше дивує, що ви мешкаєте у квартирі.
— Чому ж?
— Хтозна. Така вільна людина, як ви, повинна продати меблі й мешкати в готелі. А що хіба? Місяць ви могли б мешкати на Монмартрі, місяць у передмісті Тампль, місяць на вулиці Муфтар…
— Та що ви, — роздратовано мовив Матьє, — це ж не має ніякого значення.
— Справді, — подумавши, сказав Борис, — ніякого. Дзвонять, — з досадою додав він.
Матьє пішов одчиняти: це був Брюне.
— Привіт, — сказав Матьє, — ти… ти зарано.
— Еге ж, — посміхаючись, відказав Брюне, — це тобі не з руки?
— Та ні…
— Хто це? — запитав Брюне.
— Борис Серґін, — сказав Матьє.
— А, славетний послідовник, — сказав Брюне. — Я не знайомий з ним.
Борис холодно вклонився і відійшов углиб кімнати. Матьє стояв перед Брюне, опустивши руки.
— Він не любить, коли його називають моїм послідовником.
— Зрозуміло, — байдуже сказав Брюне.
Він крутив цигарку поміж пальцями, байдужий і поважний під непривітним поглядом Бориса.