Гілея

Так і не відіслав Лобан «колективну» заяву на Мірошника до обкому партії. Місяцями носив її в кишені, кілька разів передруковував, бо папір перетирався на згинах до дірок. Підписів було малувато, але це не стримувало Петра Петровича. Він вичікував слушного моменту. Але ситуація все не складалася на користь Лобана: район не сходив з обласної дошки Пошани. А в цьому році зібрали добрий урожай, перевиконали всі плани. На нарадах і пленумах хвалили район і Мірошника. Йому навіть простили деяке скорочення посадок лісів, мотивуючи це розходженням позицій Мартинюка й Вигдарова, що й дезорганізувало роботу в лісгоспі.

Можна було б послати заяву анонімно, але хто зараз зважатиме на цю писанину? Лобан розумів, що завдати поразки Мірошнику можна лише у відкритому бою, в чесній дискусії. Саме в чесній, бо Лобан давно перекопав себе й інших, що діяв принципово, а якщо й написав там кілька анонімних заяв, то це була не підлість, а крик душі. По тих заявах приїздили комісії, щось перевіряли, але «оргвисновків» не робили.

Лобан хотів передати «колективну» заяву сьогодні, але секретар обкому повідомив про рішення провести партійні конференції восени і взимку наступного року. Отже, поспішати не було потреби. За цей час можуть статися події, які ще раз підтвердять звинувачення Лобана.

Петро Петрович помітив, як останнім часом прохолодою повіяло між ним і секретарем райкому. Звичайно, Мірошник знав, хто пише на нього заяви, хоча підтвердити своїх здогадок не міг. Інша справа Колишев, той не приховував зневаги до Лобана і якось на засіданні бюро назвав його наклепником і кар’єристом. Мірошник повинен був, звичайно, спростувати безпідставні твердження голови райвиконкому, але промовчав. І Лобан вирішив міняти тактику. Після кількох таких виступів, а Лобан умів підібрати факти, за ним утвердилася слава безкомпромісної людини, для якої правда — понад усе. І якби тільки Мірошник замислив проти нього якусь акцію, то всі знали б, що це... розправа за критику.

У виступах Лобан ніколи не допускав крайностей. Він підкреслював ініціативу Мірошника, навіть самозабуття в роботі, але звинувачував у лібералізмі, відсутності твердості і заграванні «з масами». Довести це можна було завжди, бо справді Мірошник був людиною м’якою і довірливою. Дехто цим користувався і не раз підводив секретаря. На останньому засіданні бюро Мірошник привселюдно змушений був визнати це. Навіть Колишев змовчав, коли Лобан припер їх обох до стіни, заявивши, що в чотирьох колгоспах він виявив колосальне окозамилювання і приписки. На бюро була зачитана передова стаття, написана Петром Петровичем для чергового номера газети. У цих колгоспах, не без відома деяких впливових людей, приховали майже тисячу гектарів посівів озимої пшениці, щоб таким чином потім збільшити цифру врожайності. Райземвідділ і прокуратура підтвердили це...

Лобан бачив, як розгубився Мірошник: для нього це було як грім серед ясного дня. Він ніколи не думав, що люди здатні на такий злочин.

— Друкуйте, Петре Петровичу, передову, — сказав Лобану. — Спасибі. Ми суворо покараємо порушників... Хоча ви могли б розповісти мені раніше, а не проводити розслідування самостійно.

— Розслідування, Романе Олексійовичу, вели мої кореспонденти, — відповів Лобан. — Наша газета елементарно виконувала свій обов’язок... Цього вимагає від нас партія...

— Усе правильно, Лобан, тільки прошу тебе, не зчиняй гвалту і не бий у дзвони, — сказав Колишев.

— Як вас зрозуміти? Ви хочете затулити мені рота? Тисячу гектарів...

— Я не про це. Ти сказав, що приписки робилися з благословення деяких... впливових осіб. Хто ці особи? Мірошник чи я?

— Я вам доповім, коли факти будуть перевірені... І на бога мене не беріть, — він вийшов, не попрощавшись.

...Після наради в обкомі Мірошник запропонував Лобану їхати в його машині, але той відмовився:

— Ще маю в редакцію зайти. Поїду з Пересувком... До речі, як там поживає Запорожний?

— Я дуже давно бачив його, — відповів Мірошник.

— Він знявся у нас з партійного обліку? — спитав Лобан.

— Звичайно, ще коли виїздив із Степового. А в чому справа, Петре Петровичу?

— Товариш Каїтан від імені робітників лісгоспу звернувся з листом до редакції, в якому наполягає, щоб Запорожного притягнули до відповідальності за зрив державного плану в Степовому, — пояснив Лобан.

— З хворої голови на здорову, так? — Мірошник ішов до виходу.

— Ні, я просто хотів довести до вашого відома, що справа із знищенням посадок лісу ще не закінчилася... Народ вимагає справедливості.