Коли курява спаде
- Автор: Алай
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-7534-5
- Переводчик: Надежда Анатольевна Кирносова
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Коли курява спаде». Краткое содержание книги:
У романі «Коли курява спаде» (1998), який зробив Алая знаменитим і за яким знято телесеріал, досліджується психологія влади, якою вона постає на ґрунті тибетського життя середини XX століття, до приходу в цей регіон Червоної армії Китаю і приєднання Тибету до КНР. У центрі роману — життя родини місцевого правителя. Оповідь ведеться від імені його нібито недоумкуватого молодшого сина. Читач знайомиться не лише зі способом життя тибетців, а й з пануючими у країні порядками, де були магічне зілля і феодальні чвари, голод і проституція, шлюби й війни, на які йшли заради захоплення земель та влади, — й усе це на тлі відрубування голів, привселюдного побиття, відрізання язиків, рук і ніг…
З приводу того, чи давати нашим сусідам-туси дивовижне насіння, уся наша родина — троє розумних (батько, мати й старший брат) і я — дурник — проводили нараду. Вони — звичайні люди і мають звичайний розум, тому вони одностайно виступили проти того, щоб дати комусь бодай одну зернину. А я сказав, що це ж — не срібло! Вони цикнули на мене й вигукнули: хіба ж то не срібло?! Насправді я мав на увазі зовсім не те, однак вони не дали мені договорити. Я хотів сказати, що ця річ росте в долині, а не лежить, як срібло, в підвалах замку Мерці.
Я договорив другу половину речення:
— Їх і вітром може завіяти.
Однак ніхто мене не слухав, точніше, вони зробили вигляд, що не чують моїх правдивих слів. Служниця Дролма смикнула мене за руку, закликаючи замовкнути; коли вона вдруге посмикала мене за руку, я вийшов за нею. Вона сказала:
— Дурний ти, тому тебе ніхто й слухати не хоче.
— Однак таке маленьке насіння навіть птахи на крилах можуть рознести по землях сусідів, — відказав я.
Говорячи це, я вже задирав її спідницю на краю ліжка. Ліжко почало рипіти і в такт йому Дролма постійно проказувала: ду-рни-ку, ду-рни-лу, ду…рни…ку… Я не знав, чи я справді дурний, однак робити це мені було радісно. По завершенні на душі в мене зробилось набагато приємніше, тож я сказав Дролмі:
— Ти зробила мені боляче, коли стисла.
Вона раптом упала на коліна переді мною й сказала:
— Паничу, срібляр просить мене одружитись із ним.
Мої очі відразу ж наповнились слізьми, і я почув свій голос, що говорив із якоюсь смішною інтонацією:
— Однак я не зможу без тебе.
Поки вони, звичайні люди, в кімнаті засідань ламали голови через насіння, я лежав, заховавшись між персами Дролми. Вона сказала, що хоча я й дурний, однак знаю в житті достатньо, якщо слізьми відповідаю на догляд. Ще вона сказала, що я думаю, що не зможу без неї тому, що в мене ще не було інших жінок. І що в мене буде нова служниця, мені на пару. У цей момент я, ніби її син, схлипуючи, сказав:
— Однак я не зможу без тебе.
Вона погладила мене по голові й сказала, що не зможе бути зі мною все життя і коли я по-справжньому зрозумію жінку, я сам відмовлюся від неї. Вона сказала:
— Я вже пригледіла одну дівчину, вона пасуватиме тобі якнайкраще.
На другий день я сказав матері, що час видати Дролму заміж.
Мати спитала мене, чи та низька жінка щось мені сказала. На душі в мене було порожньо, однак я відповів зовсім байдужим голосом, яким старший брат зазвичай говорив про жінок:
— Я хочу підібрати собі іншу жінку, таку ж, як я.
По обличчю матері відразу ж покотилися сльози, й вона сказала:
— Дурненький мій синку, ти теж нарешті зрозумів жінку.
13. Жінка
Санг'є Дролма не помилилась: вони відразу ж знайшли мені особисту служницю — дівчину з маленьким тілом, маленьким обличчям, маленькими очами, маленькими руками й ногами. Вона постала переді мною з опущеними руками, не сміялась і не плакала. Її тіло не оточував такий запах, як у Санг'є Дролми. Я помітив це і сказав Дролмі.
Служниця, яка ось-ось мала полишити своє місце, відповіла:
— Почекай, вона побуде з тобою трохи, і він з'явиться. Цей запах надає чоловік.
— Вона мені не подобається, — відказав я.
Мати повідомила мені, що дівчину звати Тхарна. Я добре подумав над цим і виявив, що навіть якщо визнати ці два склади дівочим ім'ям, воно все одно ніяк не буде ліпитися до цієї дівчини. Добре ще, що вона була тільки моєю особистою служницею, а не офіційною дружиною, тож і не варто було дуже прискіпуватися до неї. Я запитав дівчину з маленькими руками й ногами, чи її дійсно звуть Тхарна. І вона раптом заговорила. Хоча її голос тремтів від хвилювання, однак вона нарешті щось промовила:
— Усі кажуть, що в мене трохи дивне ім'я, а ти як думаєш?
Голос у неї був низький, однак я певен, що чути його було дуже далеко. Такий голос міг бути тільки в добре навченої і вихованої служниці, однак вона була всього лише донькою конюха і до того, як потрапити в фортецю, тулилася в маленькій кімнатці. Її мати втратила зір через дим від комину, тож дівчині вже в сім-вісім років довелося щодня прокидатись іще вночі й годувати худобу. Так було аж до того дня, коли в їхній двір увійшов, накульгуючи, наш управитель і її, мов уві сні, забрали до гарячого джерела митися, одягли в чистий одяг і привели до мене. Я встиг поставити їй тільки те одне запитання, коли прийшли слуги й повели її купатися та перевдягатися.