Прекрасна чаклунка
- Автор: Нефф Владимир
- Язык: украинский
- Переводчик: Юрий Яковлевич Лисняк
- Жанр: Исторические любовные романы
Электронная книга - «Прекрасна чаклунка». Краткое содержание книги:
Отак би мали повестись музики з «Дев’ятихвостої кішки», і важко збагнути, чом вони повелись інакше: ані слівцем не заперечивши зухвалому юнакові, поставили кухлі з пивом, узяли інструменти й слухняно почали грати — правда, без належного завзяття й піднесення, а наче механічні ляльки з пружинами, зате в бездоганному ритмі. І заграли не врочистий духовний гімн, що, може, хоч трохи пасував би до такої поважної хвилини; ні, вони ушкварили саме той хвацький танчик, мотив якого наспівав їм безвусий шибеник: «Трамтата-трамта, трайдара-райда, трум-бум-бум, трум-бум-бум», — і якого грають на ярмарках, по шинках та на сільських танцюльках.
Як твердив потім швець Маттейс Кнопф, що грав на басовій віолі, смичок його сам засмикався по струнах, мов живий; і сам забубонів бубон під рукою різника Кемпфа, ще й розбрязкався брязкальцями, на ньому начепленими; і сама засопіла сопілка, бо її мундштук сам підскочив до губів кравця Зуммера, а його пальці, хоч їх ніхто й не просив, самі справно застрибали по дірочках, і з тими, що грали на кларіну, на дульціану, на крумгорн, цінк, пумарт та серпент, було достоту так — і полилося: «Трамтата-трамта, трайдара-райда, трум-бум-бум, трум-бум-бум!»
І серед цього рейваху чутно було, як зашуміла юрба й захвилювало море голів, бо люди обертались один до одного, питаючи: «Що це?» Заклопотаний бургомістр Реріх, знявши догори руки, щось вигукував, щоб зупинити цю чортівню, але ніхто його не слухав, ніхто не звертав на нього уваги. Двоколка зі стратенцем застрягла в розворушеному натовпі, і рейтарські коні вже злякано пирхали й крутили очима, а обидва катові поплічники, що вели мула, стали на місці, не знаючи, що робити, бо подумали, що засудженому оголошено помилування. Але кат на них закричав, щоб ворушились. Вони й рушили далі, тягнучи за повіддя і б’ючи схарапудженого мула. А тим часом сталась нова непристойність.
Білявий юнак, винуватець усіх цих непорядків, вихопився на балюстраду веранди й одним стрибком перелетів на ешафот, просто за катову спину. «Дев’ятихвоста кішка» все цигикала й цигикала свій допотопний шлягер, і під ту музику юнак почав танцювати, снуючись між плахою, колесом та шибеницею. Кат ухопив канчука, що висів у нього на поясі, й замахнувся на танцюриста, але той, ухиляючись, закричав:
— Облиш, прекрасна маско, танцюй зі мною, не будь занудою, адже молодість буває лиш раз і лиш раз ми живемо на світі! Танцюй, танцюй, не зважай ні на що! Los, los! Айє! Гун! Ва! Ге! Ар! Амен! Гатан!
Рейтари посплигували з коней і посунули до ешафоту, щоб навести там лад; та поки вони добрались до східців, кат уже танцював, переступаючи з ноги на ногу, ніби поміст під ним був розпечений. То був ведмежий танець, що ні в кого не міг викликати естетичну насолоду; але все-таки танець, і то під мотив «трам-тата-трамта, трайдара-райда, трум-бум-бум, трум-бум-бум!» А пустун-юнак тим часом радісно гукав назустріч воякам, що піднімалися східцями на ешафот, повитягавши шаблі й наїжачивши вуса:
— І ви хочете потанцювати? Браво, в коло! В коло!
Він підхопив канчук, що випав у ката з руки, і, вимахуючи ним, верещав незрозумілі слова:
— Ги! Гау! Ель! Афі! Тітціп! Ар’я! Гин! Тен!
І рейтари, тільки-но вибравшись один за одним на поміст, теж пускались у танець і кружляли та тупали, аж поміст гув. І танцювали не тільки вони: на веранді, за спинами оркестру, корчився в танечних конвульсіях шинкар, бо його ноги самі почали підійматись якраз у ту хвилину, коли він хотів був по-доброму чи по-лихому вгамувати ошалілих музик. Танцював кульгавий возний, який спершу прибіг із сердитим бургомістровим наказом та й зостався в шинку за кухлем пива. Танцював і кухар, покинувши плиту, на якій смажились омлети. Це була ніби вивернута навиворіт казка про Сонну красуню, в якій усі, замість поснути, навпаки, прокинулись до нестямних і безглуздих веселощів.
А білявий юнак, що дрібцював на помості разом з катом та рейтарами, щодуху гукав своїм молодим голосом, що розлягався на весь майдан і далі, проникаючи в сусідні вулиці та у відчинені вікна, злітаючи над дахами, де тислись цікаві:
— А тепер гайда всі, los, los, щоб ніхто не огинався, тут літа не завада! Гамен-Етан! Гин! Тен! Міно сет! Ахадон! Зійди на нас, цапе! Будь з нами, цапе!