Кривоклят

[43] — продовгувате обличчя на тлі білої портьєри й чорного костюму, з бородавкою, що вискочила на чолі, з бородавкою, намальованою просто з безжальною щирістю, бо мистецтво, за словами Цеєтмаєра, з нами не панькається, я рефлекторно перевіряю в кишені, чи пляшка щільно закоркована, роззираюся довкола, бо, можливо, все-таки цей Лотто, крім того, неподалік, якраз за стіною, висить прекрасний Белліні[44], поряд із «Портретом дожа Лоредано» один із найпрекрасніших Белліні, якого, щиро кажучи, міг би намалювати Бальтюс[45], якби лише жив кількома сотнями років раніше: гола дівчина, що сидить на лаві, гола, якщо не враховувати зсунутого з плечей шалю, який переливається по тілу, і м’ясистої, блакитно-зеленої візерункової тканини, обшитої перлами, що затуляє її волосся; дівчина присутня тут у двох іпостасях, бо ще відображена в дзеркалі, що висить на стіні, навіть у трьох іпостасях, бо в руці тримає невеличке, кругле дзеркальце й намагається побачити, якою є зачіска в другому відображенні, отже, Лотто чи Белліні? Лотто. Белліні відпадає, облиття кислотою тіла голої жінки одразу ж буде відчитане помилково, все завдання коту під хвіст, знову невідомо скільки років у закладах, лікарнях, медичних центрах намарно, знову невідомо скільки років ідіотських і негідницьких курсів терапії зайнятістю, оглядання попільничок машиніста з Амштеттена, оглядання акварелей дружини аптекаря з Браунау-ам-Інна зовсім намарно, бо журналісти відразу почнуть не лише рахувати нулі в сумі, на яку я завдав шкоди, а й передусім снувати теорії про сексуальну одержимість, теорії, певна річ, супроводжені з причин юридичного характеру знаками запитання: Чи Кислотний Вандал страждає на імпотенцію? Чи Кривоклят у символічний спосіб мститься своїй матері? Чи всьому виною сексуальна фрустрація? — бо, маючи на вибір збудження від нулів і збудження від сексу, журналісти, які нічого майже не люблять більше за нулі й нічого більше за нулі не бояться, точно виберуть секс, який вони люблять ще дужче і якого, певна річ, ще дужче бояться, тому ефект буде розпорошений на вульгарні погукування й перчені жартівливі рисунки на останній сторінці. Зрештою, це проблеми цілком теоретичні, бо й мови немає, щоб я облив картину Лотто й добіг до картини Белліні, відстань між одним і другим я міг би подолати двадцять, тридцять років тому, а тепер мене точно хтось устиг би повалити на підлогу, принагідно ламаючи руку чи ребро, думав я з певною злістю, однак біля Лотто немає нічого цікавого, біля самого Лотто, втиснутого, зрештою, в кут зали геть ірраціонально, у вузький перехід між кутом зали й дверима, немає абсолютно нічого гідного уваги в мистецькому сенсі, подумав я, знизуючи плечима. Можливо, річ у старості, можливо, я стаю нерішучим не через постійні музейні перевішування й хаос, а якраз через старість? У бічній залі «Автопортрет у випуклому дзеркалі» Парміджаніно[46] прекрасний, але вміщений у скляному акваріумі, через що, напозір випуклий, він здається роздутим, як золота рибка в скляній кулі, цілком байдужа і до світу, що пропливає навколо неї, і до сірчаної кислоти, насправді є й інший Парміджаніно — «Амур, що стругає лук», але значно слабший, зрештою, тут знову голизна, до того ж дитяча, що за нинішньої одержимості одразу спрямувало б увагу на бічні рейки: Чи Кислотний Вандал хотів звернути увагу на проблему педофілії в католицькій церкві? Чи над Кривоклятом вчиняли сексуальне насильство в дитинстві? — я вже бачу всіх цих журналісток і з так міцно стягнутим у кінський хвіст волоссям, що їхній мозок геть відмовився працювати, всіх цих журналістів, прокопчених до непритомності в редакційних курильнях, як вони формулюють наступні запитання, одне за одним, гніздо за гніздом, невлучний постріл за невлучним пострілом, Це ви? — запитує вона, після чого розв’язує усмішку від вуха до вуха, Але ж це ви! — а я лише дивлюся на неї і досліджую поглядом, досліджую це