Дитя песиголовців
- Автор: Пузий Владимир Константинович
- Серия: Сезон Киновари #2
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: АССА
- ISBN: 978-617-7670-23-9
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Дитя песиголовців». Краткое содержание книги:
Але Марта — Марта, що спала, — впізнала Чепуруна. І щойно це сталося, вона якимсь чином спромоглася «відклеїтися» від двох чужинців у камуфляжі: от секунду тому ще прямувала за ними, наче прив’язана до одного з нараменників повітряна кулька, а зараз полетіла геть.
І лише тоді зрозуміла, що, власне, «зараз» ніяке не «зараз», а «три дні тому». Що ці двоє приїхали до міста ще в суботу зранку. І що те, про що не хотіли розповідати ані Ніка, ані Чепурун, відбувається просто в неї перед очима. І виглядає доволі невинно. Тобто для Ніки з Беном невинно: сперечалися, дедалі сильніше розмахуючи руками, двоє інших хлопців. Одного — худого, із короткою зачіскою та широкими плечима — намагалася зупинити дівчина, іншого — в чорно-білій шкуратянці з дивним значком — під’юджували приятелі.
Бійка почалася миттєво — худий кинув якусь репліку, і той, у косусі, мовчки вдарив лівою. Двоє інших хлопців блокували дівчину, не даючи втрутитися, і в цю мить Марта впізнала її. Впізнала й охнула, хоча — переживати не було за що, вона ж у курсі, чим все закінчилося.
Тепер Марта розуміла, як у цю справу встряг Чепурун. Дівчиною виявилася Тереза Когут з паралельного «В», давнє і безнадійне кохання Бенедикта Трюцшлера.
Він почув знайомий голос і рвонув до них крізь натовп, Ніці тільки й лишалося, що розгублено кліпати віями.
— Дайте їй спокій! — гаркнув Чепурун — і зараз йому позаздрив би навіть перший боєць у школі, Андреас Шнейдер все з того ж таки паралельного «В». Але якраз Андреасові заздрити не було коли: він молотив хлопця, з яким на «Битву за Конфетенбург» прийшла Тереза Когут.
Приятелі Шнейдера спершу дійсно облишили Терезу, вони й від Бена шарахнулися — вигляд він мав справді лютий. Тільки він був сам-один, а їх — трійко. Здоровило зі зламаним носом і відстовбурченими вухами підставив Чепуруну ногу, голений налисо товстун у шкуратянці жахнув кулаком проміж лопаток, а дрібний шакалистий пацанчик вдарив уже з носака.
Натовп якось сам собою розпорошився. Не дивно, подумала Марта, це ж не за бранцями у клітці спостерігати, тут морально-етична невизначеність плюс небезпека банально отримати по морді.
Тереза стояла, притиснувши руки до губ і чи то стогнала, чи вила — протяжно, на одній ноті. Єдиною людиною, яка не побоялася втрутитися, виявилася Ніка. Замість того, щоб істерити чи панікувати, вона мовчки витягла із сумочки балончик, підійшла впритул і пшикнула просто в обличчя клаповухому здорованеві. Той заволав і зібгався, закривши долонями обпечені очі.
І це було все, що встигла зробити Ніка. Голений товстун одразу ж полишив Бена у спокої й перехопив її руку, вивернув так, що балончик сам випав.
Ще один боєць притримав Ніку за плече. Звідки він узявся, Марта не зрозуміла, — і що збирається зробити, теж.
Цей виглядав невибагливо: середнього зросту, в джинсах і ношеній курточці, волосся довгувате, але не настільки, щоб збирати у «хвіст». Рухався він спокійно та м’яко, чомусь Марта пригадала ролик із Мережі, там у вповільненій зйомці показали, як тигр наздоганяє півня: жодних емоцій, жодного зайвого кроку…
Спершу він перехопив руку голеного товстуна, потім вдарив того ліктем. Ніку відштовхнув кудись собі за спину, дав шакалистому по карку так, що той полетів мордою в асфальт. На развороті підсік товстуна, який жадав реваншу, обійшов здорованя, що ковтав шмарклі й рюмсав, — і опинився навпроти Андреаса Шнейдера. Шнейдер якраз збив з ніг свого супротивника і, вишкірившись у посмішці, копав його з розмаху, від душі.
«Ти, сука, теж за цих, сука, покручів?» — процідив доблесний Андреас. Марта нарешті розгледіла значок в нього на грудях — і чомусь не здивувалася, виявивши той-таки стилізований знак намордника.
«Так, — посміхнувся незнайомець. — Хочеш це обговорити? Зі мною чи з єгерями?»
Тільки тепер стало ясно, що десь лунають сирени — і щохвилини ближче й ближче. Комусь вистачило сміливості хоча б зателефонувати у нуль-два.
«Ну, сука, ми з тобою ще це обговоримо, будь спок». Андреас сплюнув крізь зуби на побитого хлопця Терези, кивнув своїм — і вся шворка рвонула у найближчий провулок.
Незнайомець вклонився, подав руку побитому, він щось іще казав, але гавкіт сирен заглушив голоси, а потім раптом змінився, став не те щоб мелодійним — просто знайомим, це була флейта, батькова флейта, і Марта, збагнувши це, одразу прокинулася.
Спати не хотілося, тож вона поснідала і вирішила зателефонувати Чепуруну.