Засвідчення
- Автор: Вандермеер Джефф
- Серия: Південний Округ #2
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: КМ-БУКС
- ISBN: 978-617-7489-55-8
- Переводчик: О. Смольницька
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Засвідчення». Краткое содержание книги:
— Чи сказано у цій чутці, коли це могло статися? — спитав Керманич.
— Перед останньою одинадцятою експедицією.
Якась його частка хотіла розповісти це заступниці директора й подивитися, що та знає або чого не знає. Інша частка вирішила, що це передчасна ідея. Тоді він почав пережовувати інформацію, замислюючись, чому це Чіні нагодував його нею, особливо на очах у Вітбі. Чи означає це, що у Вітбі є стрижень, який, попри докази, дасть йому змогу триматися, навіть якщо Ґрейс допитуватиме його й вимагатиме, щоб він поділився з нею фактами?
— А ви коли-небудь бували за межею, Чіні?
Вибухове пирхання:
— Ні. Ви збожеволіли? Ні.
На стоянці наприкінці дня Керманич сидів за кермом, тримаючи ключі запалювання, на мить розслабившись. Дощ ущух, лишивши маслянисті калюжі та певний зеленавий блиск на траві й деревах. Тільки фіолетовий електромобіль Вітбі стирчав під кутом, через два проміжки, начебто його змило туди.
Час зателефонувати Голосові й написати свій звіт. Краще розпочати зараз, ніж дозволити роботі наростати, мов снігова куля, до вечора.
Телефон дзеленчав і дзеленчав.
Нарешті Голос відповів:
— Так… що? — ніби Керманич невчасно подзвонив.
Той хотів спитати про таємницю подорожі директорки, але тон Голосу вибив його з колії. Натомість він почав про рослину й мишу: «Я знайшов дещо дивне в письмовому столі директорки…»
Керманич моргнув раз, другий, третій. Доки вони розмовляли, він дещо помітив. Це була дрібничка, яка мало не довела його до сказу. Це виявився розчавлений москіт по той бік лобового скла, і Керманич гадки не мав, як та комаха потрапила туди. Він знав, що вранці москіта там не було, й взагалі не пам’ятав нічого про нього. Параноїдальна думка: недбалість з боку того, хто обшукував його машину… або хтось хоче, щоб Керманич знав: за ним спостерігають?
Розпорошуючи увагу, Керманич почав усвідомлювати, як тремтить його голос під час розмови з Голосом. Майже як повітряні ями, які штовхають літак нагору та вперед, а пасажир сидить усередині, прищібнутий ременем і до смерті переляканий. Або коли б він дивився телевізійне шоу по кабельному, де перебої і картинка міняється кожні кілька хвилин. Та все ж таки розмова поновилася там, де урвалася.
Голос говорив ще різкіше й сердитіше, ніж зазвичай:
— Я дам вам більше інформації — і не турбуйтеся, я ще працюю над ситуацією клятої заступниці директора. Подзвоніть мені завтра.
В голові його спалахнуло кумедне зображення заступниці директора: ось вона йде на автостоянку, доки він на межі, й сама грюкає замком його машини, нишпорить у нього в бардачку, садистично чавить москіта.
— Я не знаю, чи добра це наразі ідея щодо Ґрейс, — мовив Керманич. — Мабуть, краще…
Проте Голос уже почепив слухавку, лишивши Керманича дивуватись, як це так швидко запала темрява.
Керманич спостерігав заплутану геометрію крові та тендітних кінцівок. Він не міг одірвати погляду від москіта. Він хотів сказати Голосові ще щось, але забув через цього москіта, і тепер доведеться зачекати до завтра.
Чи може бути й таке: то ж він сам розчавив москіта і геть забув про це? Вирішив: малоймовірно. Ну, гаразд, на випадок, якщо не він зробив, треба лишити тут цю проклятущу істоту, з плямою крові. Це може стати повідомленням-відповіддю. Хай мине час.
11. ШОСТИЙ ПРОЛОМ
Удома на сходинці порога чекав Чоррі. Керманич пустив кота всередину, вийняв якийсь котячий корм, куплений у крамниці, разом із курячим сандвічем, попоїв у кухні, хоча від їжі Чоррі тхнуло жирною лососиною. Він дивився на кота, як той жує, але сам думками був в іншому місці, згадуючи те, що вважав провалами за цей день. Почувався так, буцімто промазав усі паси, і тренер старших класів горлає на нього. Мур за дверима відкинув його. Мур і зустрічі забрали забагато часу. Навіть мандрівка до межі не впорядкувала речей, а просто стабілізувала, відкриваючи нові напрями дослідження. Ідея, що директорка побувала на межі до останньої одинадцятої експедиції та повернулася, не давала йому спокою. Чіні, під час їхньої мандрівки до межі: «Я ніколи й гадки не мав, що директорка в усьому з нами згодна, розумієте? Або в неї був свій радник, або вона радилася про щось інше з Ґрейс. Або я не надто знаюся на людях. Що, зрештою, можливе».
Керманич сягнув рукою до сумки з деякими нотатками про поїздку до межі та був шокований, знайшовши аж три мобільні телефони замість двох: один гладенький, з лиском, для спілкування з Голосом, другий — для звичайного використання, а третій — більший. Насупившись, Керманич витягнув усі. Ага: третій — то старий, неробочий телефон, який уже не діє, з письмового стола директорки. Керманич утупився в цю знахідку. Як він там опинився? Чи це Ґрейс поклала? Старий чорний жукоподібний телефон, потрісканий, помережаний ямками, оплавлений, зі шкіряним корпусом, трохи схожим на черепаховий щиток. Ґрейс не могла цього зробити. Напевно, вона лишила його у своєму кабінеті, коли все скінчилося, а Керманич, мабуть, знеобачки прихопив телефон із собою. Але тоді чом він не помітив цього на стоянці, після розмови з Голосом?