Чужинець на чужій землі

— Що ж... — Джилл відчула раптову самотність, — думаю, мені краще поміркувати про те, щоб його перевезти звідси.

— О ні! Хіба що ти дійсно цього хочеш.

— Але я думала... Ви сказали...

— Я сказав, що не зацікавлений у павутинні юридичних вигадок. Але пацієнт і гість під моїм дахом — це зовсім інша справа. Він може залишитись, якщо схоче. Я просто хотів пояснити, що не маю наміру втручатися в політику, щоб втілити якісь романтичні ідеї, що могли виникнути у тебе чи у Бена Кекстона. Моя люба, я завжди думав, що працюю для людства... І мені було приємно так думати. Потім я виявив, що людство не хоче, щоб я працював для нього; інакше кажучи — що воно відкидає будь-які спроби допомагати йому. Тож зараз я роблю те, що подобається Джубалу Гаршоу.

І він повернувся до Дорказ так, наче тема була вичерпана.

— Час вечеряти — чи не так, Дорказ? Хтось цим займається?

— Міріам. — Вона відклала вишивку та встала.

— Я ніколи не міг зрозуміти, як саме ці дівчата розподіляють між собою роботу.

— Бос, як би ви про це дізнались? Ви ж ніколи нічого не робите. — Дорказ поляскала його по животі. — Але й ніколи не пропускаєте смачненького.

Почувся звук гонгу, і вони пішли їсти. Якщо вечерю готувала рудоволоса Міріам, то, очевидно, вона робила це, користуючись усіма сучасними благами, — і вже сиділа за столом, свіжа та вродлива. Окрім трьох секретарок тут був молодий чоловік, трохи старший від Ларрі, до якого зверталися «Дюк» і який втягнув Джилл у розмову так, ніби вона завжди жила там. Було присутнє також подружжя середнього віку, яких не представили взагалі; вони їли так, наче були в ресторані, і вийшли з-за столу, щойно скінчили трапезу, не сказавши ані слова.

Розмова за столом була жива та ненав'язлива. Обслуговування забезпечувалось машинами не-андроїдами, якими з-за столу керувала Міріам. Їжа була чудовою; наскільки могла визначити Джилл — жодного синте.

Але не схоже було, що це задовольняло Гаршоу. Він скаржився, що чи його ніж тупий, чи м'ясо жорстке, чи і те і те разом; звинуватив Міріам в тім, що вона подала на стіл недоїдки. Його, здавалося, ніхто не чув; але, коли Анна поклала ніж з виделкою, Джилл почала непокоїтись за Міріам.

— Він згадував, що готувала його мати, — холодно зазначила Анна.

— Він починає думати, що знову став босом, — погодилась Дорказ.

— Як довго це триває?

— Десь днів десять.

— Надто довго. — Анна перезирнулася з Дорказ і Міріам; усі вони встали.

Дюк продовжував їсти.

Гаршоу поспіхом сказав:

— Погляньте-но сюди, дівчата, не на їжу. Почекайте, поки...

Але вони не звертали уваги на його заперечення. Вони підійшли впритул; машина обслуговування швидко звільнила їм шлях. Тоді Анна взяла його за ноги, дві інші — за руки; розсувні двері розчинились, і вони винесли волаючого Гаршоу з кімнати.