Молоко з медом
- Автор: Ягелло Иоанна
- Серия: Лінка #4
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Урбіно
- ISBN: 978-966-2647-55-6
- Переводчик: Божена Антоняк
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Молоко з медом». Краткое содержание книги:
— Припини, мамо, — Єва ледь не плакала. — Я майже цілу ніч не спала. Халінка дуже капризує, у неї забитий ніс… Довелося весь час її годувати…
— Я тобі казала, щоб ти припинила годувати її груддю! Дитина голодна, от і плаче!
— Вона не голодна, а хвора.
— А ти їдеш і кидаєш недужу дитину!
— Ти ж знаєш, що я мушу їхати!
— Ой, я відразу казав, що ця твоя дисертація — це погана ідея, — буркнув Кіт. — Дитина вимагає догляду. Дім занедбаний, їсти немає чого…
Боже, це було так несправедливо! Адже вона віддавала їм майже весь свій час. Коли що й робила, читала, училася, то коштом сну. Це не її провина! «Спробував би він сам отак залишатися з дитиною цілими днями, — подумала вона. — Нехай би спробував!»
Тепер Єва сиділа, втиснувшись в автобусне сидіння й дивлячись на хмарки пари, які вихоплювалися з її вуст. І була просто розлючена! «Оце вже ні, — подумала. — Я теж маю на щось право. На якесь життя! Я вам не задрипана куховарка й прибиральниця». І подумала, що спробує заснути. Якщо, звісно, не заціпеніє тут від холоду. А потім, коли вже приїде до Закопаного, просто добряче розважатиметься. Бо вона не мала такої можливості вже багато місяців.
Усіх поселили в пансіоні, звідки було видно гору Ґевонт. Унизу містився просторий конференц-зал. Доповіді почалися по обіді, але вона свою читала аж завтра вранці. Пощастило! Інакше б мати й чоловік наказали їй повертатися відразу після доповіді. А ввечері мала відбутися інтеграційна вечірка. Єва була така щаслива! Їй так усе це подобалося! Кімнату ділила з якоюсь незнайомою дівчиною, але сподівалася, що вони подружаться. Їй так бракувало друзів!
— Я так хвилююся, — говорила тепер ця дівчина, Оля. — Ненавиджу виступати перед публікою.
— Я теж. Але я аж завтра. А ти… У тебе вже все буде позаду.
— Прошу тебе, сядь у першому ряду. І дивися на мене якось… підбадьорливо. Я зможу дивитися на тебе, а не на Печерицю.
— Але ж Печериця не такий суворий.
— Хіба? Мене він чомусь лякає.
Вони ще посміялися, а тоді спустилися вниз. «Печериця її лякає? — подумала Єва. — А я ним захоплююся».
Увечері був фуршет, купа смачних наїдків, а тоді Оля шепнула їй на вухо, що професор запрошує кількох осіб після бенкету до себе, у свій номер, щоб там ще поговорити про важливі справи. Єва почувалася так піднесено. Невже він і її запросив?
Коли дівчата ввійшли до номера Печериці (професор жив в одномісному, який був щонайменше втричі більшим, ніж їхній двомісний, і швидше нагадував апартаменти), на столі красувалася ціла батарея горілок, коньяків і вин…
— Що питимете?
Дівчата попрохали коктейль із горілкою.
— Ваша доповідь про метафори була дуже цікава, — зауважила Єва, бо їй здавалося, що треба щось сказати.
— Справді? — підхопив Печериця й широко всміхнувся. — Когнітивне мовознавство — це моя пристрасть.
— А як усе почалося? — допитувалася Єва.
Професор трохи знітився, мовляв, не варто про нього, але всім було цікаво.
— Почалося, коли я прочитав Лакоффа й Джонсона. Книжку видали у 1980… Але в нас вона була недоступною. Хтось привіз її англійською, коли ще не було польського видання. Моя англійська тоді дуже кульгала, зрештою, це й досі так, але… я сидів зі словником, аби щось зрозуміти. Я був тоді студентом, молодим і дуже активним. Коли усвідомив, наскільки всюдисущими є метафори в нашому житті, і наскільки вони визначають наші поняття про світ, мені раптом здалося, що я збагнув усе…
Пристрасть. У ньому було стільки пристрасті. Єва дивилася на професора й захоплювалася ним дедалі більше. Оля сказала, що втомилася й піде до номера, але Єва йти не хотіла. Прагнула вислухати все, що міг сказати професор. Хоч би це й тривало цілу ніч. Випила ще один коктейль. А тоді ще. Робилося пізно, люди прощалися і йшли до своїх номерів, а вона шкодувала, що все от-от закінчиться. Нарешті вони залишилися самі, і Єва підхопилася, щоб піти.
— Залишися ще ненадовго, — сказав професор. — Куди поспішати. Допоможеш мені тут прибрати?
Вона допомогла. Разом повикидали порожні пляшки, знайшли ще трохи коньяку, і Печериця налив до склянок їй і собі. Єва дивилася, як за вікном падає сніг, поволі смакувала коньяк і слухала. І не знала, як сталося, що спершу він поклав їй руку на плече, а тоді притиснув її до себе й поцілував. І вже точно не розуміла, як сталося, що вони опинилися в ліжку.