Джек
- Автор: Доде Альфонс
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Переводчик: Виктор Омельченко
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Джек». Краткое содержание книги:
Трагічна доля спіткала і Джека, головного героя, який у нерівному двобої з несправедливістю і самодурством намагається відстояти свою людську гідність.
Роман увійшов до золотого фонду світової літератури.
Метушня на яскраво освітленій набережній, широка, як рейд, у цьому місці Сена, що мерехтіла стократ відбитими у її водах вогнями з обох берегів, змушували його забути, що час уже пізній; до того ж збуджена гарячковим бігом його дитяча уява була затьмарена страхом, що ціп не зможе вийти за міську заставу. Хлопчика не полишала думка, що всі пости вже попереджені про його втечу.
Та ось без найменших ускладнень Джек минув шлагбаум, і жоден з митників не звернув уваги на маленького втікача у шкільній формі. А коли за порадою Огюстена він пішов від Сени ліворуч і заглибився в довгу вулицю, на якій дедалі рідше блимали ліхтарі, то відчув, як темрява та нічний холод налягли на його плечі й діймають до самого серця, і весь затремтів. Ще в місті, у натовпі, Пін страшенно боявся, боявся бути упізнаним, спійманим, а тепер був у полоні іншого непоясненного страху, викликаного мертвою тишею і безлюддям.
Проте Джек іще не вийшов за місто. Обабіч вулиці все ще здіймалися високі будинки, хлопчик усе йшов та йшов, і вони траплялися чимдалі рідше. Тепер між будинками тяглися довгі паркани, великі склади лісоматеріалів, похилені обороги та повітки. Розступаючись, будинки щораз нижчали, і лише з деяких довгих і приземистих заводських корпусів стриміли в сизувате небо високі труби. Далі між двома халупами височів семиповерховий житловий будинок з усіяним вікнами фасадом і глухими боковими стінами; загублений серед сусідніх пустирищ, він стояв тут, похмурий і недоречний.
На цьому в міста вичахли рештки сили і, знеможене, воно закінчувалося жалюгідними приземистими хижками. Вулиця також ніби вмирала – десь зникли тротуари й стовпці на узбіччях, а два стічні рови злилися в один. Вона тепер здавалася битим шляхом, що, перетинаючи село, служить йому кілька десятків метрів центральною вулицею.
Минула лише восьма година вечора, але цей широкий шлях, що губився в темряві, був тихий і безлюдний. Поодинокі перехожі безшумно йшли розмоклою дорогою, на якій то там, то сям тьмяно поблискували калюжі; попід парканами ковзали німі тіні, що йшли в якихось таємничих справах; час від часу на заводських подвір'ях заходилися гавкотом собаки, і через це огорнутий темрявою простір здавався ще безмежнішим, а тиша – ще страшнішою.
На душі в Джека було неспокійно. З кожним кроком він віддалявся від Парижа, його гамору й світла, і дедалі глибше поринав у ніч і безгоміння. Він якраз підійшов до останньої халупи на краю околиці, корчми, в якій іще горіло світло, що падало на дорогу довгою смугою, яка здалася хлопчикові межею заселеного світу.
За нею панували невідомість і пітьма.
Джек довго вагався, перш ніж відчинити двері тієї халупи.
«Може, мені зайти туди, щоб запитати дорогу»,– подумав він, дивлячись на корчму.
На біду, в його кишенях не було жодного су... Корчмар хропів, сидячи за шинквасом. За клишоногим столиком, спершись на нього ліктями, пиячили двоє чоловіків і жінка; вони неголосно перемовлялися. Почувши скрип прочинених дверей, компанія підвела голови і подивилася на хлопчика. Обличчя в них були зловісні, виснажені, страшні – одного ранку Джек уже бачив такі обличчя в поліції, коли шукали Маду. Найвідразливішою була жінка в червоній кофті і з сіточкою на волоссі.
– А цьому чого ще треба? – гаркнув хрипкий голос.
Один з чоловіків підвівся, але переляканий Джек рвонув назад у двері і одним стрибком перелетів через ту смугу світла на дорозі, чуючи за спиною потік брудної лайки і гучний хряп знову зачинених дверей. Він одчайдушно кинувся у ту жаску пітьму, яка тепер для нього стала порятунком, і довго лопотів ногами по дорозі, поки не опинився в полі. І лише тут він зупинився.
Праворуч і ліворуч розляглися аж до обрію лани.
У темряві подекуди біліло лише кілька приземистих нових селянських хаток, що оживляли, мов маленькі білі кубики, одноманітність краєвиду. А вдалині Париж уже жив своїм нічним життям великого міста, і весь край не ба світився червоною, мов вогнище у кузні, загравою. Перебуваючи уночі неподалік від Парижа, напрямок до нього завжди можна визначити по осяйному ореолу, подібному до ореола яскравих світил, що летять у всесвіті.
Хлопчик стояв розгублений, приголомшений.
Він уперше був надворі так пізно та ще й сам-один. До того ж він з ранку нічого ні їв, ні пив, і його мучила спрага, нестерпна спрага. Тепер хлопчик починав розуміти, яким небезпечним був його відчайдушний вчинок. А що коли він збився з дороги і йде не в той бік, де лежить те чарівне далеке і жадане село Етьйоль. І навіть якщо він іде правильним шляхом, чи стане у нього сили дійти?!