Теорія літератури

Спроби Вороного теоретизувати на теми модернізації культури містять зачатки багатьох наступних проблем і невдач. Те, що народники сприйняли як замах на саму українську культуру, насправді було тільки натяком на можливість її радикальної зміни. Мова «маніфесту» Вороного, його риторика — не що інше, як стара, добре знана і вже заїжджена мова народництва. «Модернізм» на цьому етапі виявився ще не оформленим бажанням, скоріше мрією, ніж реальною спробою. Його дискурс надзвичайно обмежений, обережний, інфантильний. Він тільки шукає своєї теоретичної мови, тільки нечітким пунктиром намічає нову систему координат, відносячи до неї такі поняття, як «європейські зразки» (на противагу «нашій традиції»), «молоде покоління» (на противагу «старому поколінню»), «естетизм» (на противагу тематиці й ідеологічному утилітаризмові).

Мине час, і тон першого «модерніста» різко зміниться. В 1911 р. він роздратується новинами літературного Парнасу, «де в останній час, немов на торговиці, силкуються зчиняти ґвалт, робити ілюзію сенсації різні quasi-модерністи і літературні паяци»[194]. Обмеження його власного «модернізму» ще з більшою очевидністю покаже розгромна рецензія на дебютну збірку Михайля Семенка «Prelude». Звичайно, перша книжка Семенка була слабкою. Однак те, що зробить Вороний, буде не просто нещадною критикою. Це буде неприйняття принципів, відмінних від його власних. Вороний вимагатиме від поезії, щоб та була «гарна», а від Семенка — «поважання до прекрасної богині поезії»[195]. Іншими словами, він захищатиме поверховий естетизм, проти якого повстане Семенко. Він вимагатиме від Семенка пройти «бодай елементарну науку версифікації»[196] і бачитиме «скандал» там, де насправді було не незнання, а свідоме бажання відмовитися від засад поезії початку століття.

Якщо повернутися до закликів Вороного 1901 р. та його альманаху 1903 p., то вони, звичайно, розширили естетичні рамки культури, але не дали достатнього простору для її глибинної модернізації.