1000 в сигаретній пачці
- Автор: Самбук Ростислав Феодосьевич
- Серия: Капітан Хаблак #1
- Год: 1979
- Язык: украинский
- Год: "Радянський письменник"
- Жанр: Криминальные детективы
Электронная книга - «1000 в сигаретній пачці». Краткое содержание книги:
— Ні, — відповіла категорично, — цього не може бути. Толик повернувся до мене.
Хаблак не був такої високої думки про моральні підвалини Бобиря, але в даному випадку мусив погодитися з Танею: навряд чи Толик у перший же день після повернення побіг би до іншої жінки.
— Отже, з чоловіком, — ствердив. — З яким?
— Не знаю.
— Може, Толик хоча б натякнув, про що хотів побалакати?
— Якісь справи. Ділове побачення.
— Чому ділове? Може, хотів дізнатися про якусь новину, просто поговорити з приятелем?
Висоцька подивилася на Хаблака спідлоба, одповіла не дуже впевнено:
— Взагалі, Толик був знервований. І чогось чекав од цієї зустрічі.
— Чому?
— Випив ще склянку вина. Ходив по кімнаті… Я смажила яєчню, а він ходив… Потім сіли вечеряти, я йому хотіла ще вина налити — відмовився. Каже: вистачить, бо в нього серйозна розмова, і він виходить із гри.
— Виходить із гри? Як це зрозуміти?
— Я запитала. Фігурально, каже, висловився.
— Ну-ну… — промимрив Хаблак. — І ви не розпитали його?
— Поспішав. Сказав, що за годину повернеться.
— О котрій годині пішов?
— Після дев'ятої. Я чекала на нього, не лягала до дванадцятої, потім подумала: Толик затримався чи випив з кимось.
— Раніше так бувало?
— Все бувало.
— Ви проводжали Бобиря до хвіртки?
— Так.
— У який бік пішов?
— Направо.
— До вокзалу?
— Можливо.
— Бобир щось узяв з собою? Портфель, валізу?
— Для чого ж? Мусив одразу вертатися. Натягнув берета й пішов.
— Як був одягнутий?
— Сірий костюм. Сорочка без краватки. Увечері вітер знявся, я хотіла плащ йому дати, а він тільки берет попросив.
— Речі Бобиря зберігалися у вас?
— Так. Плащ, берет та інші. Він минулого місяця перевіз до нас.
— Можна глянути на них?
— Прошу. Що тепер з ними робити?
— Складемо опис. Мусите повернути законним спадкоємцям. До речі, що, крім одягу, Бобир лишав у вас?
— Не маю звички нишпорити в чужих речах. Толик привіз дві валізи, костюми й плащ повісили в шафі, решта так і лежить у чемоданах.
— Валізи замкнуті?..
— Хто ж його зна…
— Давайте глянемо.
Вони розкрили дві досить великих валізи. Сорочки, білизна, взуття. Несесер і електрична бритва, транзисторний радіоприймач, будильник, краватки… Власне, все. Не густо, і Хаблак чекав більшого. Правда, білизна, сорочки, взуття й костюми були найвищого гатунку; костюми Бобир шив у кравця, лише один придбав у магазині готового одягу — дорогий, імпортний, виготовлений у Голландії. Сорочки переважно квітчасті й у модну смужку.
І ніяких паперів або книжок. Жодного блокнота чи записника.
— Добре, — вирішив Хаблак, — нехай усе це лежить, зараз не маю часу, потім у присутності понятих перепишемо речі. Сподіваюсь, усе залишиться на місці.
— Невже ви думаєте, що мені потрібний якийсь костюм?
— Ні, не думаю, — запевнив Хаблак. — Скажіть тільки, Бобир не сп'янів од вина, яке випив за вечерею?
— Ви ж знаєте Толика…
— Так, його нелегко було перепити. А від двох склянок сухого вина…
— Дитяча доза.
— Ну, не зовсім, — заперечив Хаблак. — Для Бобиря, правда, так… — Подумав: дві склянки досить, щоб експертиза встановила середній ступінь сп'яніння. Проте Бобир міг випити дві склянки не вина, а горілки чи коньяку, і почуватися більш-менш нормально, принаймні не заснув би на рейках.
Хаблак запитав:
— У вас не склалося враження, що ділова розмова, на яку поспішав Бобир, пов'язана з розмовою в електричці?
Висоцька замислилась.
— Мабуть, пов'язана, — відповіла не дуже впевнено. — Однак твердити не можу.
— У Бобиря були знайомі в Ірині? Ви знаєте їх?
— Ми познайомилися з Толиком в електричці, коди він їхав сюди до когось. Але до кого, не знаю. Потім питала — відмахувався: мовляв, яке це має значення, головне, ми «дибали одне одного.
— Але ж він міг їхати до знайомих у Пучі чи інших селищах.
— Ми зійшли тоді разом із поїзда, і Толик казав, що мам по дорозі.
Хаблак запитав:
— Учора Бобир повертався до Іриня саме з тим знайомим?
— Звідки ж я знаю…
— З ким міг ще базікати всю дорогу?
— Певно, з ним.
— Так, мабуть, з ним, — погодився Хаблак. — Бобир не такий вже говіркий і навряд чи базікав би з незнайомим.
Нараз Висоцька перегнулася через стіл, зазирнула Хаблакові зблизька у вічі.
— Скажіть, — попросила, — скажіть мені, якщо можете: Толик загинув сам чи його вбили? Я подумала зараз… Ви кажете, Толик був зв'язаний з якимись людьми… А вчора зустрівся з ними…