Янтарне скло
- Автор: Пулман Филип
- Серия: Темні початки #3
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-966-343-766-8
- Переводчик: Сергій Савченко
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Янтарне скло». Краткое содержание книги:
«Янтарне скло» — заключна книга трилогії видатного майстра слова Філіпа Пуллмана, що розповість про небезпечні пригоди дівчинки Ліри, що мешкає у іншому, схожому на наш, світі та її друга Віла. Діти мандрують різними світами, уникаючи контактів із воїнами Зла, бо за старовинним пророцтвом після глобальної катастрофи саме на Ліру чекає доля другої Єви, матері всього людського. Разом з героями юний читач порине у вир надзвичайних подій: подорож до підземного світу, поєдинок сил Добра і Зла, зустріч з душами померлих друзів і, нарешті, розставання Віла та Ліри, які встигли полюбити одне одного, але заради збереження рівноваги у Всесвіті змушені повернутися кожен до свого світу.
— Але чому? Чому вони так ненавидять її?
— Тому що вважають, що в майбутньому вона вчинить щось згубне для Церкви. Я не знаю, що саме: якби я це знала, то спромоглася б зробити її становище безпечнішим. Однак я знаю лише те, що Церква ненавидить Ліру й що вона не знає пощади.
Пані Кольтер нахилилася вперед, її слова були спокійними, розважливими й чіткими.
— Чому я розповідаю тобі все це? — повела вона далі. — Чи можу я тобі довіряти? Здається, обставини не залишають мені вибору. Я не можу втекти самотужки, мені просто нікуди далі втікати. А коли ти друг Ліри, ти міг би стати й моїм другом, а мені дуже потрібні друзі, їхня допомога. Зараз на мене йде війною весь світ. Якщо Церква відшукає нас із Лірою, то знищить не лише її, а й мене. Я самотня, Віле, в цій печері на краю світу лише я та моя дочка. І тут з'являєшся ти та показуєш мені, як легко нас відшукати. Що ти збираєшся робити? Чого ти хочеш?
— Чому ви утримуєте її уві сні? — промовив хлопець, ігноруючи її запитання.
— А що станеться, коли вона прокинеться? Вона відразу втече, а самотужки їй не протриматися і п'яти днів.
— Але чому б не пояснити їй усе це та не дозволити самій зробити свій вибір?
— Ти вважаєш, вона мене вислухає? І навіть якщо вислухає, чи повірить вона мені? Вона мені не довіряє, навіть ненавидить мене, Віле. Ти повинен знати це: вона зневажає мене. Я… навіть не знаю, як це сказати… я так люблю її, що заради неї відмовилася від усього, що мала — від кар'єри, становища в суспільстві, багатства, комфортного життя… І все це заради того, щоб прийти в печеру в горах та харчуватися засохлим хлібом і кислими фруктами — адже головне для мене не дозволити їм убити мою дочку. І якщо для цього я мушу не давати їй прокинутися, хай буде так. Але я зобов'язана не дати її вбити! Хіба твоя мати не зробила б того самого?
Віла охопив напад люті та обурення: як вона посміла згадувати у своїх доказах його матір? Потім його обурення дедалі посилилося, бо він подумав про те, що його мати, зрештою, зовсім не захищала його: це він був змушений захищати її. Чи любила пані Кольтер Ліру більше, ніж Елен Пері любила його самого? Але це було нечесно: його мати тяжко хворіла.
Або пані Кольтер не побачила, яку бурю почуттів спричинили її слова, або була диявольськи розумною, але її чудові очі м'яко спостерігали за тим, як Віл почервонів і ніяково заворушився. Цієї миті пані Кольтер виглядала такою самою простосердою, як її дочка.
— Але що ти збираєшся робити? — знову спитала вона.
— Я побачив Ліру, — сказав Віл, — вона жива, і, здається, їй нічого не загрожує. Це все, що я хотів дізнатися. Тепер я можу, як і збирався, піти на допомогу лордові Ізраелю.
Пані Кольтер не спромоглася приховати свого подиву, але швидко опанувала себе.
— Ти ж не… я гадала, що ти міг би допомогти нам, — вже спокійно вимовила вона, не благаючи, а просто запитуючи. — За допомогою ножа. Я бачила, що ти робив у домі сера Чарльза. Ти міг би убезпечити нас обох, чи не так? Міг би ти допомогти нам сховатися?
— Я пішов, — сказав Віл і підвівся.
Пані Кольтер простягла руку. Сумна посмішка, знизування плечима, кивок, ніби вона визнавала, що досвідчений суперник зробив удалий хід по шаховій дошці — усе це вона дуже вміло виразила своїм тілом. Віл відчув, що ця жінка йому подобається: вона була хороброю, до того ж дуже нагадувала Ліру, хоча, звичайно, перевершувала дочку багато в чому. Хлопець просто нічого не міг вдіяти — пані Кольтер йому подобалася.
Але він похитав головою — його наміри залишилися чіткими та твердими. Жінка повернулася до золотавої мавпи, що весь цей час сиділа в неї за спиною, та обмінялася з нею поглядами, котрі Віл не спромігся витлумачити.
Тоді вона знову повернулася обличчям до хлопця та посміхнулася.