Пригоди Шерлока Холмса. Том II

Як зазначено в моїх нотатках, чотирнадцятого квітня я одержав телеграму з Ліона, в якій повідомлялося, що Холмс лежить хворий у готелі «Дюлонж». Менш ніж через двадцять чотири години я вже був у номері хворого і з радістю переконався, що нічого страшного йому не загрожує. Однак розслідування, яке тривало понад два місяці, коли він працював по п’ятнадцять годин на добу, а то й більше, підірвало його залізне здоров’я. Навіть блискуча перемога, що нею завершилася його праця, не врятувала сердегу від знесилення після такого страшного напруження, і поки ім’я мого друга гриміло по всій Європі, а готельний номер було по коліна засипано вітальними телеграмами, я знайшов його тут у полоні найтяжчої нудьги. Навіть думка про те, що він досяг успіху там, де не впоралася поліція трьох країн, і легко переміг найспритнішого шахрая в Європі, не могла здолати його байдужості.

Через три дні ми разом повернулися на Бейкер-стрит, але зрозуміло було, що моєму другові треба змінити оточення, та й мене вабила думка провести весняний тиждень на селі. Мій давній приятель, полковник Гейтер, що був моїм пацієнтом в Афганістані, часто запрошував мене завітати до нього в гості. Під час останньої зустрічі він сказав, що був би радий, якби зі мною приїхав і мій друг. Я завів про це мову здалека, але коли Холмс довідався, що нас запрошують до парубоцької господи й що він матиме там цілковиту свободу, то пристав на цю пропозицію, і вже через тиждень після нашого повернення з Ліона ми були у полковниковій садибі. Гейтер був бравий старий вояка, що побачив трохи не увесь світ, і незабаром виявилось, як я й чекав, що в них із Холмсом є чимало спільного.

Увечері того самого дня, коли приїхали, ми сиділи в полковниковому кабінеті; Холмс умостився на канапі, а ми з Гейтером зацікавлено оглядали його невелику колекцію східної зброї.

— До речі, — несподівано мовив полковник, — я думаю, що треба взяти з собою нагору револьвер, якщо раптом здіймуть тривогу.

— Тривогу?! — вигукнув я.

— Так, тут у нас нещодавно сталася пригода. Минулого понеділка пограбували будинок старого Ектона, одного з найбільших тутешніх багатіїв. Збитків завдано невеликих, але злодії й досі на волі.

— І ніяких слідів? — спитав Холмс, зупинивши свій погляд на полковникові.

— Аніяких. Але то дрібниця, це сільське пограбування навряд чи зацікавить вас, містере Холмсе, після тієї гучної міжнародної справи.

На цей комплімент Холмс відповів недбалим порухом руки, але з усмішки його було видно, що він задоволений.

— Чи було там щось цікаве?

— Як на мене, то нічого. Злодії обнишпорили бібліотеку, й здобич не варта була їхніх зусиль. У кімнаті все було перевернено догори дном, шухляди зламано, шафи з книжками перерито, і взято лише томик Гомера в перекладі Попа [22], два позолочені свічники, прес-пап’є зі слонової кістки, маленький дубовий барометр і моток мотузки.

— Що за дивовижний набір! — вигукнув я.

— О, ті хлопці, видно, похапали перше, що їм трапило до рук.