Зарубіжний детектив
- Автор: Кристи Агата, Стаут Рекс
- Год: 1983
- Язык: украинский
- Год: «Молодь»
- Переводчик: Володимир Мусієнко
- Жанр: Классические детективы
Электронная книга - «Зарубіжний детектив». Краткое содержание книги:
У романі Р. Стаута розкриваються незаконні методи діяльності ФБР, що тероризує американських громадян, викривається міф про горезвісну «свободу особи» в США.
Про злочинний світ мафії, до якого причетні посадовці урядових установ Італії, розповідається в гостро викривальному творі Л. Шаша.
У романі А. Крісті простежується, як загальна гнітюча атмосфера життя в англійському провінційному містечку стає грунтом для кривавих злочинів.
Я з Саулом згодився — ці хлопці своє діло зроблять. Кірбі хоч був на півдюйма нижчий від мене, зате статуру мав однакову з моєю. А от Джервіс на зріст був достоту, як і Вулф. Щоправда, плечі він мав не такі широкі, а в поясі був трохи товщий, проте в пальті нічого цього не видно. Тільки обличчям обидва актори були не дуже схожі на нас. Але наш спектакль відбуватиметься вночі, а підходити близько фебеерівці не зважаться.
У відповідь на уклін Вулф кивнув головою, мовив: «Ходімо, джентльмени!» — і пішов до кабінету. Замість сісти відразу за свій стіл, він спершу поставив жовтий стілець на середину килима — досить грубого, щоб заглушити кроки, — і рушив по другий стілець. Я теж поставив два стільці, а Саул, Фред та Оррі взяли кожен по одному. Після цього всі ми посідали двома колами — Вулф, Джервіс і Кірбі посередині. Але тут Вулф нагадав мені:
— Арчі, гроші!
Я встав, підійшов до сейфа і взяв дві заздалегідь наготовані пачки доларів — по двадцять п'ять двадцяток у кожній.
Вулф перевів погляд із Джервіса на Кірбі, відтак повернувся назад.
— Ленч готовий, — промовив він. — Але спершу з'ясуймо кілька питань. Це ваші гроші. Арчі!
Я простяг кожному по пачці. Джервіс тільки глянув на свою і. відразу засунув до бічної кишені. Кірбі ретельно вклав банкноти в гаманець, добутий з внутрішньої кишені.
— Містер Х'юїтт вам пояснив, — почав Вулф, — що кожен із вас одержить по тисячі доларів. Ви їх одержали. Та коли я побачив, як ви вилазите з тих ящиків, то зрозумів, що за ці тисячі ви вже відробили. Цілком. Тому якщо ви зіграєте свої ролі до кінця добре, я зрозумію, що ви заробили ще по тисячі. І ви їх одержите. У п'ятницю або в суботу.
Джервіс розтулив був рота, але вчасно похопився. Він показав на Кірбі, тоді поплескав по грудях себе і запитливо подивився на Вулфа.
Той кивнув головою:
— Так, дві тисячі. Кожному по тисячі. Містере Кірбі, присуньтеся трохи ближче. Я не можу розмовляти так голосно. Джентльмени, ви пробудете тут двадцять вісім годин. За цей час ви не повинні жодним звуком виказати своєї присутності в цьому будинку. Ваша кімната на два поверхи вище. Спускатиметесь сходами, користуватися ліфтом забороняється. Якщо вам буде щось потрібно, у передпокої чергуватиме чоловік. Якщо виникне необхідність звернутися один до одного — тільки пошепки. У вашій кімнаті є кілька десятків книжок. Якщо жодна з них не припаде вам до смаку, можете вибрати котрусь на цих полицях. Радіоприймача, телевізора не вмикати. В будинку не мусить бути ніякого гамору. Ви повинні добре придивитися др постави і манер містера Гудвіна та моїх, і ви матимете для цього досить нагод. Наслідувати наші голоси потреби немає. — Вулф випнув губи. — Ось, здається, і все. Коли щось по зрозуміло, кажіть одразу, тільки пошепки і мені на вухо. Ви маєте запитання? Обидва похитали головою.
— Тоді перейдімо до ленчу. Радіо вимкнене. За столом про справи не говоримо. Ніхто, крім мене і містера Гудвіна, не розмовлятиме.
Вулф підвівся.
Не хотів би я пережити ці двадцять вісім годин ще раз!
Коли йдеш лісом і знаєш, що в ньому засіли ворожі снайпери, а один з них, може, навіть причаївся десь за сусіднім деревом, тобі залишається одне: витримка й непослабна увага. Та коли ти не певний, що вони там є, — це вже інша річ. Ми з Вулфом не знали, чи прослуховується папі будинок, ми це тільки припускали. Якби Джервіс або Кірбі ненароком прищикнули дверима десь у ванній палець і зойкнули чи лайнулись, це могло б занапастити весь наш спектакль, але, знову ж таки, тільки могло б, і це було найгірше. Щоразу, коли я приходив до передпокою подивитись, чи на місці там котрийсь із трьох — Саул, Фрод або Оррі — і чи вони, бува, не понапивалися й не порозпускали язиків, я відчував себе в дурному становищі. Дорослі люди не зазирають щовечора під ліжко перевірити, чи не сидить там злодій, хоч він і може там сидіти.
Обід та вечеря минули якось незатишно, розмовляли тільки ми з Вулфом, і то переважно Вулф, решта п'ятеро лише мовчки жували та слухали. Спробуйте самі коли-небудь так пообідати. Ніяк було навіть попросити когось із них подати мені масло; я тільки тицяв пальцем. А коли ми щось робили — скажімо, переносили до комірчини порожні ящики і складали їх стосом, — навіть я не мав прана розтулити рота, бо могло б постати питання: з ким це я розмовляю?!
З дому я виходив усього раз, у середу надвечір, подзвонити по автомату Х'юїттові й сказати, що вантаж одержали у доброму стані, а також у гараж — дати розпорядження Томові Халлорану.