Дівчина, що гралася з вогнем
- Автор: Ларссон Стиг
- Серия: Millenium #2
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5421-0
- Переводчик: В. М. Верховень
- Жанр: Криминальные детективы
Электронная книга - «Дівчина, що гралася з вогнем». Краткое содержание книги:
Пізно ввечері у своїй квартирі вбито журналіста та його подругу, які вивчали канали постачання до Швеції секс-рабинь з Прибалтики та Східної Європи. Усі підозри падають на найдивнішу дівчину у світі з темним минулим — Лісбет Саландер.
Мікаель Блумквіст починає власне розслідування загибелі своїх колег і друзів, щоб знайти справжнього вбивцю і довести невинуватість Лісбет, яка колись врятувала йому життя.
По всій Швеції розпочато полювання на «вбивцю-психопатку», проте Лісбет Саландер не боїться кинути виклик усім — і мафії, і громадськості, і навіть самій смерті.
— Якщо чесно, Лісбет, ти маєш шикарний вигляд.
— Усе це дурниці. Подумаєш, груди! Такі чи такі — хіба не все одно? Хоча я рада, що в мене вони тепер, принаймні, є.
— Ти дуже багато думаєш про своє тіло.
— Хто б казав! Сама он тренуєшся як навіжена!
— Я тренуюся як навіжена, тому що мені подобається тренуватися. Я від цього дістаю кайф, майже такий самий, як від сексу. Спробувала б теж!
— Я займаюся боксом, — сказала Лісбет.
— Який там у тебе бокс! Ти іноді цілий місяць не займаєшся, а коли приходиш, то тільки тому, що тобі подобається завдати чосу цим сопливим хлопчакам. Це зовсім не те, що тренуватися заради гарного самопочуття.
Лісбет знизала плечима. Міммі всілася на неї і тепер дивилася згори:
— Лісбет! Ти вічно гризеш сама себе і дуже комплексуєш через своє тіло, але зрозумій, у ліжку ти мені подобаєшся не через зовнішність, а за те, як ти поводишся. По-моєму, ти страшенно сексапільна.
— А по-моєму — ти. Тому я до тебе і повернулася.
— Через це? А не через кохання? — спитала Міммі підкреслено скривдженим тоном.
Лісбет похитала головою:
— У тебе зараз є хто-небудь?
Міммі подумала і кивнула:
— Можливо. Щось начебто. Мабуть. Словом, тут усе непросто.
— Я не лізу в твої справи.
— Я знаю. Але я не проти розповісти. Це жінка з університету, трохи старша за мене. Вона замужем вже двадцять років, і ми зустрічаємося потай від її чоловіка. Там приміська вілла і все таке інше. Вона прихована лесбіянка.
Лісбет кивнула.
— Її чоловік часто буває в роз’їздах, так що час від часу у нас бувають побачення. Це тягнеться з нинішньої осені і потроху починає мені набридати. Але вона справді чарівна. Крім того, я, звичайно, спілкуюся з колишніми знайомими.
— Взагалі-то я якраз хотіла тебе спитати, чи будемо ми з тобою зустрічатися ще?
Міммі кивнула:
— Я буду дуже рада, якщо ти про себе нагадуватимеш.
— Навіть якщо я знову зникну на півроку?
— А ти давай про себе знати! Мені ж не однаково, жива ти там ще чи ні. Я, принаймні, не забуваю твого дня народження!
— І ніяких претензій?
Міммі посміхнулася і зітхнула:
— Знаєш, ти якраз така дівчина, з якою я б погодилася разом жити. Ти б не чіплялась до мене, коли мені не хочеться, щоб до мене чіплялись.
Лісбет промовчала.
— Усе б добре, але річ у тім, що насправді ти ніяка не лесбіянка. Можливо, бісексуалка. Але головне, що ти дуже сексуальна: ти любиш секс, а на стать партнера тобі взагалі-то начхати. Ти — чинник ентропії і хаосу.
— Я сама не знаю, хто я така, — сказала Лісбет. — Але я повернулася до Стокгольма, і в мене тут зовсім немає знайомих. По правді кажучи, я взагалі нікого тут не знаю. Ти перша людина, з ким я поговорила після приїзду.
Міммі пильно подивилась на неї:
— Тобі справді потрібні тут знайомі? Адже ти найзамкнутіша і найнеприступніша особа з усіх, кого я знаю!
Вони трохи помовчали.
— Але твої нові груди — це справді красота!
Вона доторкнулася до соска Лісбет і відтягнула трохи шкіру.
— Вони тобі саме враз. Не малі і не великі.
Лісбет полегшено зітхнула, почувши схвальну оцінку.
— І на дотик вони зовсім як справжні.
Вона так сильно стиснула їй груди, що у Лісбет сперло дух і вона навіть відкрила рот. Вони поглянули одна на одну. Потім Міммі нахилилася і поцілувала Лісбет. Лісбет відповіла на її поцілунок і обняла Міммі. Кава в кухлях так і охолола невипита.
Розділ 07
Білявий гігант в’їхав у містечко Свавельшьо, розташоване між Ерна і Вагнхерадом, у суботу об одинадцятій годині ранку. Містечко складалося приблизно з п’ятнадцяти будинків. Прибулець зупинився біля останнього будинку, що стояв на відлюдді, метрів за сто п’ятдесят від решти. Це була стара і занедбана споруда промислового типу, в якій раніше містилася друкарня, а тепер на ній красувалася вивіска про те, що тут розташовується «Свавельшьо МК». На вулиці не було ні душі, але все-таки гігант уважно огледівся, перш ніж відчинити дверцята і вийти з машини. Холоднішало. Він надягнув коричневі шкіряні рукавички і вийняв з багажника чорну спортивну сумку.
Приїжджий не надто турбувався, що його можуть побачити. Будь-який автомобіль, поставлений поблизу старої друкарні, відразу впадав в очі, і якби якась державна служба вирішила встановити спостереження за цим будинком, їй довелося б одягнути своїх співробітників у камуфляж, дати їм підзорну трубу і влаштувати спостережний пункт у якій-небудь стічній канаві по той бік поля. А це було б дуже швидко помічено кимось із місцевих жителів, і новина миттю розлетілася б всеньким містом. А що до того ж три будинки в місті належали членам «Свавельшьо МК», то про це відразу стало б відомо і в клубі.