Стрибок у ніщо

Виявилося, Мадлен відкривала коробку пудри і несподівано розсипала її — так важко було керувати своїми рухами в цьому незвичайному світі! Пудра, мов молочна хмара, вмить заповнила всю кімнату. Струмені циркулюючого повітря швидко занесли пил і в інші каюти. Вся ракета наповнилася наче лондонським туманом. Звідусіль було чути судорожний кашель. Довелося повітря з допомогою вентиляторів пропустити через фільтри, які діяли так добре, що незабаром вся ракета була очищена від пилу.

Пасажири заспокоїлись і нетерпляче ждали сніданку. Але з сніданком щось загаялись.

Для Жака і його кухні, за ухвалою загальних зборів “акціонерів”, було відведено каюту, суміжну з кают-компанією. Туди й було перенесено все кухонне начиння.

Зголоднілим пасажирам увірвався терпець, і вони пішли на кухню дізнатись, чому не подають сніданок. У кухні вже товпилось чимало людей: кухар Маршаля китаєць Жак, Мері, яка готувала для Хінтон, Еллен, єпископа і Блоттона; Амелі, що взяла на себе турботу харчувати батька, Марта Текер. Цікаві пасажири заповнили коридор, заглядали в кухню. Там діялося щось неймовірне. В повітрі плавали тарілки, каструлі, ложки. Жак ловив їх, намагаючись покласти в ящик, але вони, наче граючись з ним, вислизали з рук, розлітались, тарілки бились, і черепки плавали в повітрі, літали по кухні, відштовхуючись од стін і людей.

Жак, втративши надію примусити посуд слухатися, спробував засвітити спиртівку, яку взяв з собою. Кухар засвічував сірник за сірником. Вони загорялись, але в ту ж мить гасли. Нарешті, він склав кілька сірників, запалив їх і підніс полум’я прямо до пальника спиртівки. Спирт спалахнув, але відразу ж погас.

— Сірники відсиріли і спирт відсирів! — сказав він французькою мовою з невеликим акцентом.

— З сірниками все гаразд і з спиртом теж, — входячи, заперечив Цандер. — Але полум’я не може горіти в умовах невагомості. При всякому горінні або окисленні поглинається кисень і виділяються негорючі гази — вуглекислота, водяна пара. В умовах невагомості ці продукти горіння не можуть зникати самі по собі, як на Землі, внаслідок своєї легкості і первісної високої температури. Тут вони оточують полум’я, створюють навколо нього оболонку, яка припиняє доступ повітря, і полум’я гасне.

— Невже ж ми приречені на те, щоб пити холодну воду? — спитав Стормер.

— Можна готувати на електричній плиті; її, мабуть, припас містер Цандер, — догадався Шнч.

— Ваша правда, — відповів Цандер. — Але б’юсь об заклад, що ви не закип’ятите тут чайника і на електричній плиті. Дозвольте вже сьогодні вас помучити. Ви самі повинні пересвідчитись на досвіді в усьому. Інакше ви вередуватимете і вимагатимете від мене неможливого. Поставте чайник на плиту. Ось вона.

Жак збігав по воду в кормову каюту, в кухні її неможливо було б налити в чайник, бо всередині ракети відцентрова сила майже не діяла.

Чайник обережно, щоб він не “злетів”, поставили на плиту.

Минуло п’ять, десять, п’ятнадцять довгих хвилин — жодної ознаки кипіння.

— У чому ж справа? Ми хочемо чаю, а не фізичних дослідів, — промовив уже роздратовано Стормер.

— А справа в тому, — спокійно відповідав Цандер, — що вода не може закипіти доти, доки всі її частки не переміщаються. Як відбувається кипіння на Землі? Ті шари води, що перебувають унизу і стикаються з гарячим дном чайника, розширюються, стають легші і витісняються вгору. А верхні, холодні і тому важчі шари води опускаються на дно, щоб, нагрівшись, у свою чергу піднятись. Так воно триває доти, доки вся вода не нагріється до 100 градусів. Тоді чайник закипає. Але тут нема земного тяжіння, яке примушувало б холодніші, верхні, важкі шари води опускатися вниз. Перемішування нема, і вода нагрівається вкрай повільно — теплопровідністю.