Пригоди. Подорожі. Фантастика - 88

— Перша доза повинна належати мені! — Ти хвилювався, й приховати це не вдавалося. — Я готовий пояснити чому. Ви володієте секретом виготовлення препарату — я ні. Припустимо, перша доза ваша. Ви нарешті досягли свого. Але навіщо тоді вам я? Що примусить вас виготовити препарат і для мене? Обов’язок? Слово честі? Повага? Дружба? Порядність? Смішно, мабуть, нам з вами говорити про ці речі! Єдина, хоча й досить непевна гарантія для мене — ваші боргові розписки. Але й тут ви в кращому становищі. Що п’ять-десять років тюрми для людини, попереду в якої — тисячоліття?

— Я розумію вас. І загалом не збираюся оскаржувати ваше право. Хоча де в чому можу й заперечити. Наскільки я встиг взнати вас, вам потрібна усього одна доза. Ні-ні, не перебивайте! — Ерні витягнув уперед руку, немов хотів тебе відсунути, не підпустити до себе. — Лише одна доза. І, одержавши її, ви… Чого ж вам ще бажати? Навіщо вам я? Я відразу ж стану на заваді вашій одноосібній могуті, вашій неординарності.

— В такому разі, що ви пропонуєте?

— Звичайно ж, розумний компроміс! По-перше: як ви розумієте, препарат не випробовувався, а отже — випадковість виключити неможливо. Звідси — чи в такому вже й виграші опиниться той, хто буде першим? По-друге: ви, мабуть, забули, що у мене є мати. Звичайно, молодою я її не зроблю, але хай вона залишиться зі мною назавжди такою ж, як зараз. Більше мені ніхто не потрібен. Отже, я щонайменше маю одержати дві дози. І по-третє: у нотаріуса зберігається пакет, який належить відкрити відразу після моєї смерті в присутності свідків. Де б і від чого б та смерть не спричинилася. Як ви здогадуєтеся, в листі повідомлятиметься, кого вважати винним у тому, що трапиться зі мною. Я сподіваюсь, вам не треба говорити, чиє ім’я там стоятиме. Але що робити? Мушу ж я якось застрахуватися від “нещасливих випадків”. І ще одне. Саме тепер, на останній стадії роботи, я, на жаль, не можу обійтися без помічника. Ось вам іще гарантія…

Просперечавшись до світанку, ви так ні про що й не домовились. Уперше ти не поїхав ночувати додому. Коли почало сіріти, ви розійшлися. Ерні — до себе, а ти замкнувся на ключ у кімнаті навпроти бібліотеки. Вирішено було відіспатися, все продумати і того ж дня досягти згоди.

Увечері ви домовилися, що ти на якийсь час переїздиш до Ерні й житимеш тут доти, доки все не скінчиться. Першу порцію препарату ви негайно розділите порівну, і кожен зберігатиме свою половину в себе. Коли сконденсується друга порція, вона теж буде розділена, і, таким чином, кожен матиме повну дозу.

Так само, за обопільною згодою, мали виготовлятися третя й четверта порції — для Крістіни і матері Ерні.

Через два дні, в неділю, ти перебрався до Ерні.

Будь-якої хвилини могла знадобитися твоя допомога. Спати ви мали по черзі — прилади й на хвилину не можна було залишати без нагляду, і хоча ти мало у тому розумівся, все ж збудити Ерні, в разі потреби, звичайно, міг.

Ти влаштувався в тій самій кімнаті навпроти бібліотеки, де вже одного разу спав. У замкову шпарину добре було видно двостулкові двері, й ти міг би побачити кожного, хто увійде чи вийде з них. Адже електрика в коридорах горіла впродовж усієї доби.

Ерні притяг до лабораторії ліжко, постіль і якогось металевого ящика. Напевне в тому імпровізованому сейфі зберігалися потрібні зараз папери, але ти не наважився спитати. Та й навряд чи Ерні відповів би.

Решту вихідного й понеділок Ерні порався на електростанції, запускав і зупиняв вакуумні насоси, перевіряв систему охолодження, клацав якимись перемикачами на стінах і на столі, кілька разів готував і роздратовано виливав у раковину якісь розчини. Нарешті рідина була готова й перелита до пузатого бутля. Ерні був знервований і дратівливий у ті дні, але ти розумів його і прощав. Було не до амбіцій.

Ніч напередодні вівторка ти не спав.

За вікнами падав сніг. Голубий, лапатий, він падав з неба рівно й безшумно. Ти стояв у темній теплій кімнаті, дивився на те диво, й тобі здавалося, ти чуєш шарудіння за шибками. Ти дивився на блакитні замети в парку, на обліплені снігом дерева і не відчував у собі радості від очікування того, що невдовзі мало статися.

Сніг сипав майже до ранку. Перед світанням ти заснув, і тобі наснився сон. Начебто ти лежав у парку в заметі, а боса Крістіна, в коротенькій нічній сорочці, вкритій інеєм, ходила навколо й кликала тебе і чомусь не помічала. А тобі було несила відгукнутися. Її сорочка наскрізь просвічувалася від місячного сяйва, була невагома, немов з павутини, і ти уявляв, як Крістіні зимно роздягнутій, але мовчав. І раптом зрозумів, що просто не хочеш, щоб вона знайшла тебе…

Стукіт у двері не дав додивитися той сон.

— Сіднею! — почулося з коридору. — Час починати!

Ще ніколи Ерні не називав тебе на ім’я. Вперше в його голосі не було впевненості й зверхності, і вперше за весь час вашого знайомства ти не відчув до нього неприязні. Може, невідомість і тривога на якусь мить об’єднала вас. Ерні гасав по лабораторії, з’єднував якісь дроти, вмикав прилади. Потроху лабораторія оживала, виповнювалася гудінням, деренчанням, поклацуванням, дзюрчанням. Нарешті Ерні зупинився, голосно видихнув і прошепотів, немов боявся сполохати когось:

— Усе! Тепер лишилося тільки контролювати. Я покажу вам чотири найголовніші прилади, від яких залежить увесь процес. Треба, щоб стрілки постійно були посередині шкали. Там є регулятори, якими можна підправити. Це зовсім нескладно, але дуже важливо.