Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » История » Iсторичнi есе. Том 1
Iсторичнi есе. Том 1 - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Iсторичнi есе. Том 1

Электронная книга - «Iсторичнi есе. Том 1». Краткое содержание книги:

До першого тому “Історичних есе” визначного українського вченого, професора Альбертського університету (Канада) Івана Лисяка-Рудницького входять праці з української політичної та інтелектуальної історії.
Книжка розрахована на всіх, хто цікавиться історією України.
1 ... 47 48 49 50 51 52 53 54 55 ... 256
Перейти на страницу:

Аби Переяславський міф був ефективний, треба викорінити ті риси української історичної традиції, що суперечать догмі про віковічну російсько-українську злагоду. Історична пам’ять українського народу має бути втиснута у наперед приготовану форму: велика частина фактів підлягає викресленню, а інші частини — більш або менш витонченим маніпуляціям. Національна свідомість завжди має історичний вимір. У цьому полягає причина виняткової пильності радянського режиму до всього, що стосується українських історичних творів, як наукових, так і популярних, зокрема й історичної белетристики.

За радянських умов неможливо кидати відкритий виклик офіційній доктрині. Проте це не означає, що українське суспільство, а особливо інтелектуальні кола, прийняли Переяславський міф і все, що з нього випливає. У цьому зв’язку варто зацитувати довгий уривок з недавньої заяви українського радянського дисидента Юрія Бадзя:

“Фальсифікація історії України нинішньою радянською історіографією охоплює не якийсь окремий період, а всю історію українського народу, заперечуючи наш історичний розвиток як самодостатній процес і підпорядковуючи його тлумачення політичним інтересам російської держави. Концепція “давньоруської народности”, концепція, яка є лише ідеологічним близнюком теорії “єдиного радянського народу”, зовсім ліквідує ранньофеодальний період в історії України... До XIV–XV ст. читач не знайде в радянській літературі нічого українського: ні території, ні мови, ні культури, ні етносу взагалі. Стверджується науково та історично абсурдна ідея про те, що східні слов’яни в IX–XIII ст. становили один народ, один етнос, звичайно, “русский”, і що українці та білоруси з’явилися тільки в XIV–XV ст. З’явилися для того, щоб “мріяти” про “возз’єднання” з Росією. Усі народи світу прагнули й прагнуть національної незалежності, в тому числі й державної, і тільки українці та білоруси становлять виняток — мріяли “возз’єднатися” з російським народом. Дійшло до того, що в радянській пресі та літературі пишеться про прагнення України возз’єднатися з Росією в “єдиній державі”. Це навіть формально грубе спотворення історичної правди, бо документально засвідчено, що український уряд на чолі з Б. Хмельницьким, укладаючи угоду з російським державним представництвом, обумовлював собі доволі суттєву політичну автономію. Концепція “возз’єднання” несе в собі ідею єдиного народу й по суті заперечує право українського народу на свою окрему, незалежну державу і є грубим порушенням конституцій УРСР та СРСР...

Фальсифікація історії України російським великодержавним націоналізмом — дуже суттєвий чинник національного гноблення українського народу”[23].

Лише майбутнє покаже нам, чи ці підступні спроби маніпулювати історичною свідомістю українського народу матимуть успіх, а чи зазнають невдачі. Зважуся, проте, — на одне передбачення: окрім науково-історичного інтересу, Переяславська угода, очевидно, ще довго зберігатиме політичне значення. Ця обставина збільшує цінність праці Джона Басараба, у якій автор безсторонньо і компетентно висвітлив історіографічний аспект переяславського питання.

ПОЛЬСЬКО-УКРАЇНСЬКІ СТОСУНКИ: ТЯГАР ІСТОРІЇ{46}

“Сидить завзятий русин із своїм лютим, тисячолітнім ворогом, ляхом, у тісній тісняві між двома морями, і надихана століттями омани ярость робить обох їх біснуватими. Мов два леви, перед котрими тремтів колись грізний для всього християнства Босфор, — з великого жалю про те, що було та й минуло, з великої розпуки перед тим, що мусить певно бути, роздирають вони тепер один одному груди до самого серця, і позирають кривавими очима злості на ту втіху, котрою втішають спільних ворогів своїх. На сю мерзенну боротьбу тратять вони останні сили, останні свої засоби і мов ті гладіатори перед римським соборищем народів, обоюдно готують собі смерть, котрою не хвалитимуться ні один з їх потомків”.

вернуться

23

Бадзьо Ю. Відкритий лист до Верховної Ради Союзу РСР та Центрального комітету КПРС. — Нью-Йорк, 1980. — С. 17–18.

1 ... 47 48 49 50 51 52 53 54 55 ... 256
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)