Марта

Молоде подружжя увійшло до темного коридору, штучно звуженого всіляким мотлохом: скринями, шафами, кошиками і коробками. Лунко цокаючи підборами по запилюженому зачовганому паркету, Марта тільки й встигала, що вивертатися від нових загроз для своїх колін і тонких шовкових панчіх. Але все-таки з прочинених дверей вона почула напружене шепотіння, яке свідчило, що їхня з Гербертом поява не пройшла непоміченою:

— Він цю лахудру з вулиці взяв. Гуляща вона.

Марта пришвидшила крок і глянула на спину Герберта, який ішов коридором попереду неї й ніс в одній руці її валізу, а в іншій — в'язку книжок. Подумала, чи він почув, чи ні. Вирішила, що мусив зловити ці різкі слова, але якщо й так, то зробив вигляд, що нічого не помітив.

Дівчина зітхнула, розуміючи, що пристосовуватися до нового способу життя їй доведеться самій.

Коли молодята зайшли до кімнати й двері, скрипнувши, зачинилися за ними, Марта оглянула просторе, але по-холостяцьки незатишне помешкання й запитала:

— У тебе кімната з правом користування кухнею?

— Так, звичайно. Але я там ніколи не був. Перебивався так. Примус, як бачиш, стоїть у кімнаті. А обідаю, як правило, в їдальні.

Жінка сіла на хвилинку на край стільчика, боязко роззираючись навколо. Все навкруги здавалося їй чужим і ворожим. Герберт теж ніяковів і не знав, що тепер з Мартою робити. Але вже за якісь півгодини його молода дружина переодягнулася, пов'язала великого фартуха і заходилася чистити, мити, видраювати, складати, прибирати. Зрозуміла, що тут залишиться тільки в одному випадку — якщо зможе підпорядкувати простір під себе.

Герберт тепер не знав, куди подітися самому. Його трохи дратувала перебудова його холостяцького помешкання. Він сподівався отримати красуню-дружину, а не войовничу прибиральницю з купою власних речей. Він то сідав біля столу читати книгу, рядки якої, звісно, не лізли в голову. То забирався, за наполяганням Марти, з ногами на ліжко, відчуваючи себе при цьому маленьким хлопчиком. То сором'язливо тупцяв, ніби пританцьовував, навколо дружини.

Врешті, коли Марта дісталася загального коридора, не витримав і роздратовано запитав:

— Ти завжди була така чистоплюйка?

— А що? — жінка поглянула з-під лоба, здмухуючи пасмо волосся.

— Ти ж із села! — вирвалося у чоловіка.

— Вибачай, але у нас таких гадючників ніколи не було!

Спершу Марта була втішена, що у квартирі є ванна із вбиральнею. Але радість була передчасною: сусіди ще досі не могли вирішити, яким чином місця громадського користування слід прибирати. Тому стан ванної кімнати був жахливим: на стелі, затягнутій павутинням, проступали сліди від неодноразових потопів. Унизу чомусь завжди стояла калюжа. Відтак справляти природні потреби доводилося, балансуючи на двох дошках, настелених на підлозі.