Після війни. Історія Європи від 1945 року
- Автор: Джадт Тони
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Наш Формат
- ISBN: 978-617-7866-15-1
- Переводчик: Катерина Зарембо
- Жанр: История
Электронная книга - «Після війни. Історія Європи від 1945 року». Краткое содержание книги:
Тоні Джадт вирішує переписати історію після Другої світової війни з погляду сучасності. У цій книжці автор розкладає по полицях повоєнне минуле як Західної, так і Східної Європи. Опираючись на дослідження шістьома мовами, Джадт розповідає, на чому стояв світ після війни, відлуння якої чутно й сьогодні.
Але жодна з цих регуляцій, навіть нацистська, не була втіленням усеохопної соціальної системи. А радше набором спонтанних реформ, кожна з яких була спрямована на розв’язання певної суспільної проблеми чи усунення очевидних недоліків попереднього ладу. Наприклад, різноманітні пенсійні системи та системи медичного страхування, введені в Британії, пропонували дуже обмежені засоби та поширювалися тільки на чоловіків, які мали роботу: їхні дружини та інші залежні особи не мали на них прав. У міжвоєнній Британії право на допомогу із безробіття надавали на підставі «перевірки засобів для існування». Остання, зі свого боку, спиралася на принцип «Закону про бідних» ХІХ століття про «найменшу відповідність» та вимагала від претендента на державну підтримку буквально продемонструвати своє зубожіння. На той час обов’язок держави гарантувати певну кількість послуг усім громадянам, незалежно від статі, працевлаштованості чи віку, ще ніде не був чітко прописаний.
Усе це змінила війна. Так само як Перша світова війна по своєму завершенні дала поштовх запровадженню змін у законах та соціальному забезпеченні — хоча б для того, щоб ним могли скористатися вдови, сироти, інваліди та безробітні в перші післявоєнні роки, — Друга світова змінила роль сучасної держави та пов’язані з нею очікування. Найвиразніші зміни відбулися в Британії, де Мейнард Кейнс влучно передбачив післявоєнну «жагу суспільної та особистої безпеки». Але всюди (за висловом історика Майкла Говарда) «війна та добробут були нероздільні». У деяких країнах харчування та медичне забезпечення під час війни навіть покращилися: мобілізація чоловіків і жінок для тотальної війни означала, що треба було з’ясувати їхній стан здоров’я та робити все необхідне для підтримки їхньої ефективності.
Європейські соціальні держави після 1945 року суттєво відрізнялися і засобами, які вони надавали, і тим, яким чином вони їх оплачували. Але деякі спільні риси були. Надання соціальних послуг стосувалося переважно освіти, помешкання й медичного догляду, а також міських зон відпочинку, пільг на проїзд у громадському транспорті, державної підтримки мистецтва та культури й інших непрямих видів допомоги держави, що піклується про громадян. Соціальний захист полягав передусім у державному страхуванні — на випадок хвороби, безробіття, нещасного випадку та небезпек, пов’язаних зі старістю. Кожна європейська держава в післявоєнні роки надавала або оплачувала більшість із цих заходів — якісь більше, якісь менше.
Важлива відмінність полягала в способі виплат нового громадського забезпечення. Одні країни отримували надходження через оподаткування та надавали догляд і послуги безкоштовно або з великими пільгами: таку систему обрали в Британії, де вона відображала тогочасне захоплення державною монополією. В інших країнах громадяни, становище яких відповідало суспільно визначеним критеріям, одержували виплати готівкою, а тоді самі могли заплатити за послуги, які обирали на власний розсуд. У Франції та в низці інших менших держав громадяни мусили самостійно сплачувати за певні види медичних послуг, але потім мали змогу отримати державну компенсацію більшої частини витрат.
Ці розбіжності відбивали відмінності в системах державних фінансів та обліку, а також свідчили про фундаментальний стратегічний вибір. Саме по собі соціальне страхування, навіть дуже щедре, у принципі не було політично радикальним заходом — ми бачили, як легко його ввели навіть найконсервативніші режими. Однак всебічні системи соціального забезпечення, по суті, означають перерозподіл. Їхній усезагальний характер та власне масштаб, з яким їх застосовують, передбачає переведення ресурсів — зазвичай шляхом оподаткування — від заможних груп населення до менш забезпечених. Таким чином, соціальна держава сама по собі була радикальною ініціативою, і відмінності між соціальними державами після 1945 року стали наслідками не лише інституційних процедур, а й політичного розрахунку.