Нафта

Таким чином я розкрив сенс цього невеличкого розділу своєї поеми: не щодня трапляється подорожувати на Схід, сенс цієї подорожі насправді розкривається навіть у легенді — він у тому, щоб повторити один із «вчинків під час посвячення» людини (якщо це можна зрозуміти правильно). Одначе якщо читач дозволить мені, я хотів би ще дещо додати.

У ті не такі вже й далекі від нас часи, коли відбувався згаданий прийом у помешканні пані Ф., італійська «культура» була дуже цільною, як в історико-етнологічному сенсі (у той час Де Мартіно писав свої пречудові книги), так і в сенсі особливому, академічно-буржуазійному й, врешті, у сенсі елітарної культури, частиною якої був ієрархічний розподіл цінностей, котрі вона нав’язувала найвищим керівникам країни. Досі провідним було культурне лідерство лівих, у такому вигляді, якими вони стали після часів руху Опору; у той час, як пробивати собі шлях почала соціологія та міф про технологічність, і «оновлення», за якого тільки й робили, що, з одного боку, доводили до занепаду старого інтелектуала-марксиста, а з другого — відроджували його до життя. Однак усе досі ґрунтувалося на антифашизмі та прогресивності, тим паче селянська Італія. Під крилом у батьків (які, як я вже зазначав, були до них дуже прихильними, ставлячись до них дуже по-традиційному), молодь перешіптувалася про свої нові вдалі вигадки. Все діяло чудово. Італія ніколи не знала завзятішої, потужнішої та щирішої культурної діяльності, ніж у ті дні. Незгода ще мала місце, адже влада християнських демократів досі була міцною, і через їхню тупу жорстокість причини, які підштовхували їхніх противників на спротив, ставали ще шляхетнішими.