Звенигора. Повстанці.Шабля на комісара (2012) (hurtom.com)
- Автор: Стеблівський Євген
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: ВМВ
- ISBN: 978-966-413-333-0
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Звенигора. Повстанці.Шабля на комісара (2012) (hurtom.com)». Краткое содержание книги:
І про кохання, яке сильніше смерті…
Баба Маня знов задрімала. Ром тихенько встав, показав Іринці, щоб зачинила за ним двері.
Він був трохи розчарований. Думав, що почує щось про битви, про Рудя. А тут… Якась дівоча історія. Але потім Ром подумав про Владку. Так, отамана можна зрозуміти. Така дівчина! Ну, звісно, якщо все це — правда!
Тож він прийшов додому й ретельно записав все почуте. Так, значить — Оляна. Незвичне якесь ім'я. Треба з'їздити на Звенигору. Навколо гори не так багато й хатів — може, хтось щось знає…
Розділ 8
Райгород. Прощай, отамане!
Червень 1919 р.
…Бої продовжувались весь червень. З приходом більшовиків у Чигирин — загони Коцура переформували в «червоний полк». Коцур осмілів і все частіше ліз до Холодного Яру. Якось коцурівці на день навіть захопили Медведівку. Уваров відбив наступ, кубанці поклали кількадесят червоних.
У кінці червня прибули люди від Тютюнника. Вони вимагали вийти на поміч армії УНР. Галицька бригада, Повстанський кіш, Залізна й Волинська дивізії — визволили Житомир. Через Христинівку, Умань тепер з боями йшли в район Шполи.
Чучупака з Уваровим зібрали термінову нараду в штабі.
— До Юрка йти треба, — гарячкував Максим. — Ми в травні й збирались йому назустріч. Хотіли лиш переозброїтись й підняти поранених! Саме в стройових частинах армії — сила!
— Так, але хто буде захищати людей у повіті? — не відступав Чучупака.
— Красниє со всєх сторон. Рейд надо хорошо планіровать! — вже продумував похід Уваров.
— Тре’ об’єднуватися в полки й дивізії. Тільки тоді переможемо комісарів! — не втихав Рудь.
Вирішили: йти назустріч Тютюннику. На збори виділили тридцять годин — до післязавтрашнього ранку. Чучупака з людьми залишався тут — отаманом Холодного Яру…
Виступали сотнями — три кінні сотні Уварова, Максима Рудинського й Суботи та п’ять сотень кубанських пластунів-піхотинців. Дехто з кубанців залишився в Медведівці, як сказав Тиміш: шоб «вспомнілі» гайдамаки запорізькі звичаї.
Виходили раннього ранку, ще тільки зоря на небі зчервоніла. Прощались з гайдамаками, з отаманом назавжди, бо всі розуміли, що життя коротке: коса війни ріже густо! То в одного, то в іншого воїна — кубанця, козака — бриніли на очах зрадливі сльози. Зріднилися, завели собі друзів, у боях хоробрістю скріпили козачу дружбу. Скупу ту й стидну чоловічу сльозу крадькома втирали долонею — більш звичною до рушниці чи шаблі, ніж до батисту.
Тоді сотні скочили на коней, вйокнули на запрягу сільських возів та бричок, обозу з кулеметами й рушили довгою вереницею по лісовій скритній дорозі.
… Ще за схід сонця вийшли до залізниці. Якусь годину просувались спокійно. Вдалині з’явилась невеличка станція. Райгород! Уваров вибрав цей шлях недаремно: через Грушківку — й далі лісками мимо Михайлівки. Холодний Яр оточений загонами Пархоменка з півдня і Антонова-Овсієнка з півночі, зі сходу хлюпав болотом Тясмин, за ним — широченний Дніпро. Й тільки на північний захід був шанс знайти ходи з обложеної Чигиринщини.
Саме тут — з заходу — й закривала шлях залізниця. Ешелонна війна Муравйова й Антонова-Овсієнка працювала і досі. Ще за царських часів в Україні розвивали дороги для вивозу вугілля й мобілізації, тому довжина їх майже не поступалася європейській. Залізниця вкривала землю сіткою — зі сходу на захід, й з півночі на південь, кожні тридцять — п’ятдесят верст. Тепер цей здобуток цивілізації грав не на користь Уварову.
На шляху до возз'єднання — з Цвєткового до Кам'янки — курсували «красні» бронепотяги.
Кавалерист Уваров не любив командувати піхотинцями. Козацька кіннота пересувалася вільно, з'являлась зненацька й раптово «провалювалась під землю» — розчинялася в безмежжі степу. Пішаниця йшла довго, гаяла час війська. Лише втрата коней у боях за Черкаси, біля Осоти, в Медведівці та ще хвороба, схожа на кінську «іспанку» в Мельниках залишили в строю третину коней. Ще одна кінна сотня зволіла залишитися в строях Чучупаки. На тому й порішили — зважаючи на засилля більшовиків у повіті.
Тож саме в недостатній маневреності піхоти й була причина того, що трапилося.
… Кінні сотні якраз переходили залізницю, коли з ліска навпроти викотились червоні кінні роз'їзди. Уваровців десь тут, мабуть, піджидали, бо роз'їзди більшовики мали сильні — десь по взводу бійців у кожному. Від вигляду ворога в козаків заграла бойова кров, і сотня Суботи кинулася на червоних. Ті повернули коней — сили були надто нерівні. Півсотня Рудя помчала напереріз із цього боку дороги.