Жартівники
- Автор: Сивицький Мирослав
- Год: 2001
- Язык: украинский
- Год: Книжковий клуб «Клуб сімейного дозвілля»
- ISBN: 966-7857-97-2
- Жанр: Боевики
Электронная книга - «Жартівники». Краткое содержание книги:
— Бо живе чоловік перспективою. Таланить вашим людям, Наталочко, що маєте такого керівника.
— Що правда — то правда, — заховавши філіжанки до тумбочки, дівчина обернулась до нього, переплела на грудях руки, від чого повні перса випнулися ще більше, а без того коротке плаття підповзло вгору.
Враз Нестор побачив себе як би збоку.
Ось він швидко підійшов до вхідних дверей, повернув у замку ключ, а тоді наблизившись до дівчини, що все ще стояла, переплівши на грудях руки, узяв за нижні краї сукенки й потягнув угору. Наталка слухняно звела над головою руки, тісна суконька, загорнувши за собою повні груди, випустила їх, ті бризнули перед очі хлопця і звабно заколихались.
Розстеливши суконьку на продовгастому, обтягнутому сивим брезентом ящику, дівчина спочатку сіла на нього, тоді лягла навзнак і поклала хлопцеві на рамена ноги, перецілувавши пальчики ніг, став помаленьку посуватись з цілунками до заповітного, жаданого в усі віки й усіма чоловіками, місця. Дівчина охопила його голову руками, звивалась вужем, солодко корчилась і щораз голосніше стогнала. Раптом, вп’явши пальці в чуприну, міцно, немов хотіла увіпхати в середину, притягла до себе голову, стисла її ногами, й, вигнувшись луком, солодко, голосно скрикнула. Хлопець почув, як у нього під губами щось тихенько тріснуло, й солодка, липка маса зволожила губи. Дівчина не виплітаючи пальців з чуприни, рвучко відтягнула голову, знайшла його губи, смачно поцілувала, а тоді швидко прошепотіла.
— А зараз, візьми мене по-справжньому! — й почала рвати на ньому одежу…
— Несторе Григоровичу, — раптом донісся до свідомості хлопця голос дівчини. — Вам погано?
— Га? — стрепенувся хлопець, вириваючись з полону еротичної фантазії. Зніяковіло глипнув на злегка затуманені переляком очі Наталки й усміхнувся. — Та ні, все гаразд! Вибач, замріявся…
«Ето же нада…» — простогнав подумки знаменитою фразою з лексикону пана Спортсмена, завсідника відомого донедавна на весь соцтабір кабачка, й ледь не вилаявся уголос брудною, підчепленою у в'язниці, лайкою.
— А я злякалась! Дивлюсь, ні з того ні з сього ви чомусь зблідли, і немов відключились від реального світу.
— Все гаразд. Я погано спав цієї ночі, схопився удосвіта… Тепер уже справді, дитинко, все гаразд. Скажи, — кивнув на продовгастий, широкий обтягнутий сірим брезентом ящик, заввишки зі скриню на колесах, на якому щойно, в його фантазіях корчилась у солодких муках дівчина, що все ще стояла перед тумбочкою з переплетеними на грудях руками. — Від оцього всього обладнання ще збереглась документація?
— Так, Несторе, є все. У сейфі, що в моїй кімнаті. А чому питаєш?
— Хочу, у першу чергу оживити відеосистему, домотувати решту автоматики…
— Ви що… Ой, вибачай, Несторе, я звикну… Ти розумієшся на таких тонкощах?
— Я ще багато на чому розуміюсь.
— І на жіночих душах? — вже повністю оволоділа собою й спромоглася на жарт.
— На жаль ні. Це одна із таємниць, котру нікому не вдалося розгадати. — Він зиркнув на годинник і несподівано запропонував. — Знаєш що, сідай зараз зі мною у машину, заїдемо, поки ще йдуть уроки, у школу, зайдемо у сільську раду, на пошту… Словом, зробимо невеличку автоекскурсію твоїм селом. Опісля я привезу тебе назад, а сам перескочу додому. Ну що, згода?
— Авжеж. Їдемо…
27
— Ой, Несторе, ти справжній чарівник! — сказала Наталка, коли лунким коридором до кімнати, де вже працював одремонтований телевізор, процокотіла каблучками ще одна зграйка дівчат. — Я вже й забула, коли в будень було стільки відвідувачів. Це ж, мабуть, усі, насамперед дівчата, прагнуть подивитись на нового директора, еге?
Вона сидить у нього в кабінеті й великими плакатними літерами пише на листку ватману оголошення. Нестор, вивернувши нутрощі командного блоку відеосистеми, порпається у ньому з паяльником у руках. У кімнаті, мов живиця у сосновому борі, пахне розплавлена каніфоль і витає терпкий дух гуаші.
— Невже всі? — він ще раз торкнувся тонким жалом паяльника до печатної плати й вийняв несправну мікросхему. — Тоді життя в нашому КСК буде бити ключем і бурлитиме, як вода на чорториях.
— Еге ж, забурлить, нехай підійдуть оті з «Променя»! — дівчина вмочує перо в гуаш, дивиться на широкий кінчик й виводить чергову літеру.
— Побурлять і втихнуть.
Впаявши нову мікросхему, Нестор клацнув тумблером і на пульті спалахнув екран. Монітор висвітлював вхід до будинку культури.