Вежі і кулемети. Спогади з Дивізії і большевицького полону

Цікаво було з наказом про видачу хворим німцям харчу по 10-тій нормі. І цього наказу треба було придержуватися. Почали видавати німцям м'ясо, білий хліб, цукор і т.п. Дійшло до парадоксу, що в таборі на 2100 «русских» (в цьому числі, в поточній мові, й ми) 36 діставало їсти по 10-тій нормі, а на 350 німців — 110. Зате з «русских» ходило на роботу 2050, а німців — 140, бо около 100 людей до жадної роботи, окрім до збирання сміття на таборовій території, не надавалося, а 110 було хворих, в розумінні: «беткранк». Для півхворих «доходяґ» створено особливу бриґаду Шефера, від прізвища бриґадира, басарабського німця. Тому, що лікарські оглядини німців робив Бавдлєр з Морозовим, як контролею і зі мною, тепер уже канцеляристом, можна було втягнути до бриґади Шефера жменьку нім. інтеліґенції, що попала сюди трохи через свою наївність, а трохи через припадок, між ін., католицький священик зі Сх. Прусії Шадковскі й ін.

Зрозуміло, що кормлення згаданої сотки непрацюючих 10-тою нормою, викликало страшне обурення совєтської частини населення табору. Багато з них мріяло про дрібку масла, як про недосяжний скарб, а тут на їх очах викидалося у болото цілі його кілограми. Викидалося дослівно в болото, бо багато німців мало вже так попсовані шлунки (головно через недопечений «для ваги» чорний хліб), що товщу не могли стравити, а інші, в дійсній психозі голоду, «щадили» масло і відмовляли собі його, побоюючись, що завтра буде гірше. Було це масло і так американське, консервоване, і ледве чи тим, що його сюди прислали, впало коли на думку, хто його буде їсти. І тут «вєлікій совєтский народ», опинився у дураках… Щодо мене, то мене перенесли до санітарної бриґади і я міг уже ходити, скільки хотів, до лазні; міняв там поза чергою білизну; дістав білий халат, словом по неволі обріс таборовим пір'ям. Не сумніваюся, що кацапня нерадо бачила «западніка в очках» на вигідному становищі, але не було жадного «єдинокровного брата», щоб впакувати на моє місце. Начальник картотеки Воскобойніков вічно приходив до мене довідуватися, коли і який німець помер, і, при відсиланні евіденційних карточок до Сталіногорська все радився зі мною, чи писати Шефке Ганс, чи Ганс Шефке і чому. Ті карточки, це історія для себе. У рубриці «національность умєршаґо» принявся вислів подавати «нємєц-арієц», хоч ніхто властиво не знав, що то є арієць і чому так писати. Бриленков, що щось чув про те, питався мене, що то значить, та я якось незручно висловився, що він сам властиво, арієць, він вилаявся при тому і наукова дискусія закінчилася…