Моральні листи до Луцілія

Хочеш знати, що обіцяє філософія людському роду? Пораду! Одного вабить смерть, іншому допікає вбогість, ще когось мучить або чуже, або й своє багатство. Той жахається лихої долі, цей прагне позбутися власного щастя. Того не полюбляють люди, цього - боги. До чого всі ті теревені? Тут недоречні жарти: тебе покликали до нещасних. Ти ж пообіцяв подати руку тим, хто тоне, хто потрапив у полон, кого звела недуга, згнітила нужда, над чиєю шиєю нависнула сокира! Чому ж одвертаєшся від них? Ти жартуєш, їм - страшно. «Допоможи!» - відгукнуться на кожне твоє слово стражденні. Звідусіль простягають до тебе руки, благають допомоги - всі ті, хто занапастив своє життя, хто ось-ось його занапастить; ти для них - надія, підмога. Благають, щоб ти вихопив їх із того бурхливого виру, щоб заблиснув їм, розкиданим та заблуканим, рятівною ясністю правди. Поясни їм, що природа визначила для них за необхідне, а що" - за надмірне; які легкі нам накреслила закони, яким приємним, яким вільним є життя для тих, хто тих законів тримається, і як гірко, як обтяжливо живеться тим, хто більше довіряє людській думці, ніж природі. Можливо, я й повірив би, що ті словесні забави мають силу зарадити всіляким бідам, якби ти спочатку роз'яснив, яку їхню частку вони спроможні усунути. Що, приміром, із тих забав може звільнити нас од пристрастей або принаймні влагіднити їх?

Та коли б вони просто не допомагали! Вони шкодять! Якщо хочеш, я доведу тобі з цілковитою очевидністю, що навіть непересічний хист, хай лише вдасться до тих тонкощів, незабаром занидіє, змаліє. Соромно й казати, яку зброю подали б вони тим, хто намірився ставити чоло фортуні, яким обладунком прикрасили б їх! Хіба то напрямок до найвищого блага? Через оті словесні манівці, через ті викрути, ганебні й принизливі навіть для тих, хто сидить біля таблиці для оголошень(2)?.. От ви каверзними питаннями навмисне вводите в оману співбесідника. То хіба це не те саме, що й хитро спростовувати позов, начебто він недійсний? Але як претор відновлює права позивача, так філософія вступається за тих, кому ви забиваєте памороки словоблуддям. Що ж ви відступаєте від таких славних обіцянок - зробите, мовляв, так, що зблиск меча не більше вражатиме мої очі, ніж полиск золота, що з нечуваною стійкістю нехтуватиму всім тим, чого інші чи то прагнуть, чи то жахаються; що ж повертаєтесь до початків, яких у школі навчають граматики? Що скажете? «Так піднімаються до зірок»(3)? Ні, філософія обіцяла зробити мене рівним богові. Ось що мене привабило. Заради того й прийшов я до тебе. Дотримай же слова!