Лялька
- Автор: Прус Болеслав
- Серия: Вершини світового письменства #5
- Год: 1970
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Переводчик: Степан Ковганюк
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Лялька». Краткое содержание книги:
Думаючи про своє, Вокульський машинально розглядав незвичайну фізіономію дами, що вибирала несесер. Одягнена вона була скромно, волосся просто зачесане назад.
На її блідому, аж жовтому обличчі заліг глибокий смуток; тонкі затиснені губи пашіли злістю, а в опущених очах поблискував то гнів, то покора.
Говорила вона тихим, лагідним голосом, а торгувалася, як перекупка. Одне було дуже дороге, друге — дуже дешеве; тут вилиняв плюш, там незабаром облізе шкіра, а там он на ріжках проступає іржа. Лісецький розсердився й одступився від неї, Клейн відпочивав, тільки Мрачевський розмовляв з нею, як із знайомою.
В цю хвилину двері магазину відчинилися і в них з’явився ще оригінальніший добродій. Лісецький потім говорив про нього, що він схожий на сухотного мертвяка, у якого вже в труні одросли вуса й бакенбарди. Вокульський помітив, що у добродія якось дурнувато роззявлений рот, а в очах за темними скельцями пенсне прозирає надзвичайна розгубленість.
Добродій увійшов, кінчаючи розмову з кимось, хто залишився на вулиці, але одразу повернувся, щоб попрощатися з ним. Потім знову увійшов і знов вибіг, задираючи голову немов для того, щоб прочитати вивіску. Нарешті він увійшов остаточно, але дверей за собою не зачинив. Раптом він випадково глянув на даму — і в нього злетіло з носа темне пенсне.
— А… а… а!.. — вигукнув він.
Але дама рвучко одвернулася від нього до несесерів і впала иа стілець.
До прибулого вибіг Мрачевський і, двозначно усміхаючись, запитав:
— Чим можемо служити, бароне?..
— Запонки, розумієте, звичайні запонки, золоті або сталеві… Тільки, знаєте, щоб вони мали форму жокейської шапочки і — з хлистом…
Мрачевський відкрив коробку з запонками.
— Води… — простогнала дама кволим голосом.
Жецький налив їй води з графина й подав із співчутливим виразом.
— Вам погано, пані?.. Може, покликати лікаря?
— Мені вже легше, — відповіла дама.
Барон розглядав запонки, демонстративно обернувшись до дами спиною.
— А як ви гадаєте — чи не кращі були б запонки у формі підків? — питав добродій Мрачевського.
— Я гадаю, пане бароне, що вам здадуться й одні, й другі. Спортсмени носять тільки емблеми свого спорту, але люблять різноманітність.
— Скажіть, будь ласка, — раптом звернулась дама до Клейна, — нащо людям підкови, коли вони не мають за що утримувати коней?..
— Отже, будь ласка, — промовив барон, — підберіть мені ще кілька дрібничок у формі підкови…
— Може, попільничку? — запитав Мрачевський.
— Гаразд, попільничку, — відповів барон.
— Може, гарненьку чорнильницю з сідлом і жокейкою?
— Будь ласка, гарненьку чорнильницю з сідлом і жокейкою.
— Скажіть мені, шановний пане, — промовила дама до Клейна підвищеним голосом, — вам не соромно завозити оці коштовні дрібнички, коли країна зруйнована?.. Або не соромно купувати скакові коні…
— Дорогий пане, — закричав так само голосно барон до Мрачевського, — запакуйте все оце — запонки, попільничку, чорнильницю — й одішліть до мене додому. У вас прекрасний вибір товарів. Щиро дякую…
І він вибіг з магазину, але ще разів зо два повертався, розглядаючи вивіску над дверима.
Коли оригінал барон вийшов, у магазині запанувало мовчання. Жецький дивився на двері, Клейн на Жецького, а Лісецький на Мрачевського, який за спиною у дами робив двозначні гримаси.
Дама повільно підвелася з стільця й підійшла до конторки, за якою сидів Вокульський.
— Чи можна запитати, — промовила вона тремтячим голосом, — скільки вам винен отой пан, який тільки що вийшов?
— Шановна пані, якби у нас були порахунки з тим паном, то вони стосувалися б тільки його й мене, — відповів Вокульський, вклоняючись.
— Шановний пане, — провадила далі роздратована дама, — я Кшешовська, а той пан — мій чоловік. Його борги цікавлять мене тому, що він загарбав моє майно, за яке ми зараз позиваємось…
— Прошу пробачення, — перебив її Вокульський, — але стосунки між подружжям мене не обходять.
— Ага, так?.. Звичайно, купцям це найвигідніше… Adieu!
І вона вийшла з магазину, грюкнувши дверима.
Через кілька хвилин по тому в магазин вбіг барон. Він разів зо два виглянув на вулицю, а потім підійшов до Вокульського.
— Тисяча пробачень, — сказав він, намагаючись утримати пенсне на носі, — але як постійний ваш покупець дозволю собі спитати цілком конфіденціальпо: що вам казала ота дама, яка тільки-но вийшла?.. Дуже перепрошую за мою сміливість, але конфіденціальпо…