Твори у 12 томах. Том 09
- Автор: Лондон Джек
- Серия: Твори у 12 томах #9
- Год: 1971
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Іван Волинець
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Твори у 12 томах. Том 09». Краткое содержание книги:
Розміщено твори за датою їх друкування. Оповідання подаємо за збірками, в тому порядку, що прийнятий у перших виданнях цих збірок.
До дев’ятого тому ввійшли: повісті «Звір Предковічний»(1911, окреме видання — Нью-Йорк, 1913) та роман «Місячна долина (Нью-Йорк, 1913).
Сексон обурило це так, як тільки може обурити жіночу гордість негречне поводження її' кавалера, і вона ледве стрималася, щоб не крикнути Чарлі в лице славне ймення свого нового оборонця. Але враз і злякалась: Біллі проти кремезного Чарлі видається хлоп’ям. Принаймні таким їй видається. Вона згадала перше враження від його рук і глянула крадькома на руки цього чоловіка. Вони наче вдвоє більші за Біллині, а ще ж і вкриті волоссям, вони свідчать про величезну силу. Ні, Біллі не здолає подужати таку здорову звірину! І не треба, щоб вони мірялися силами. А потім у Сексон промайнула несмілива надія, що, може, таємнича, неймовірна спритність, притаманна боксерам, якось допоможе Біллі провчити цього забіяку і визволить її від нього. Вона зиркнула на Чарлі ще раз, і знову сумнів узяв її. Які ж то широкі в нього плечі, не даремно ж розпирають піджак дужі м’язи, а біцепси горбом стоять під рукавами!
— Якщо ви тільки здіймете руку на кого-небудь, із ким я… — почала вона.
— Йому, звісно, добре перепаде, — ошкірився Лонг. — Котюзі по заслузі. Кожному блазнюкові, що стає між хлопцем та його дівчиною, треба дати прочуханки.
— Але я не ваша дівчина і, що б ви там не казали, ніколи нею не буду.
— Лютуйте, голубонько, — кивнув він схвально. — І це мені в вас до вподоби. — У-у, яка гаряча! Люблю жінок з перцем! А то ж нащо чоловікові якась гладка корова? Еге ж, колода мертвецька! А ви в мене жива, та ще й така запекла!
Сексон зупинилась біля свого будинку й поклала руку на хвіртку.
— Прощавайте, — сказала вона. — Мені час додому.
— Виходьте пізніше, погуляємо в Айдор-парку, — запропонував він.
— Ні, я щось нездужаю. Повечеряю і одразу до ліжка.
— Ага, — глузливо прокоментував він. — Набираєтеся сили, щоб завтра ввечері гасати, еге ж?
Вона нетерпляче стукнула хвірткою і ввійшла на подвір’я.
— Я вас попередив, — додав він, — Якщо ви підете завтра не зі мною, хтось буде битий.
— Сподіваюся, що ви, — дала вона йому відкоша.
Він закинув голову назад, зареготався і, випнувши могутні груди, підважив свої ручиська. Цей рух нагадав їй бридку здоровезну мавпу, яку вона бачила колись у цирку.
— Що ж, бувайте! — сказав він. — Побачимося завтра ввечері в «Джерманії».
— Я не казала вам, що буду саме в тій залі.
— Але й не казали, що не будете. Дарма, — я однаково прийду і проведу вас додому, так і знайте. Та не забудьте залишити для мене якнайбільше вальсів. Оце так. А лютуватись — лютуйте собі на здоров’я, це вам личить!
Коли музика змовкла, Сексон, спираючись на руку Біллі, зупинилася з ним коло широких дверей до танцювальної зали. Вони шукали вільного місця сісти. Аж раптом де не взявся Чарлі Лонг; очевидячки, оце тільки прийшовши сюди, він заступив їм дорогу.
— То це ти — перечепа, га? — сердито вигукнув він, і його брови погрозливо стиснулись.
— Хто? Я? — спокійно спитав Біллі.— Помиляєшся, молодче. Я ні до кого не чіпляюсь.
— Я тобі голову провалю, як зараз же відси не заберешся!
— Мені зовсім не хочеться з головою розлучатися, — протяжно відказав Біллі.— Ходімо, Сексон. Це сусідство аж ніяк нам не пасує.
Він хотів був пройти, але Лонг ізнов заступив їм дорогу.
— Ти ще занадто свіжий, хлопче! — гаркнув він. — Тра’ тебе підсолити. Второпав?
Біллі почухав потилицю і, вдаючи здивованого, промовив:
— Ні, не второпав. Про що це ти?
Але здоровезний коваль презирливо відвернувся від нього й звернувся до Сексон.
— Ходіть-но сюди. Покажіть вашу картку.
— Ви хочете з ним танцювати? — спитав Біллі.
Вона похитала головою.
— Вельми шкодую, молодче, нічого не вдієш, — сказав Біллі, пробуючи знову пройти.
Та коваль утретє заступив їм дорогу.
— Слухай, манджай на своїх двоїх, — спокійно сказав Біллі.— Поки вони ще цілі.
Лонг мало не кинувся на нього; руки йому стиснулись у кулаки, одну руку подав він назад, готуючись завдати удару, а плечі й груди випнув. Але тут мимоволі спинився, глянувши на Біллі, що не зрушив із місця: холодні, мов затьмарені, очі Біллі дивились байдуже перед себе, жоден м’яз його не здригнувся. Здавалося навіть, що він не помічає погрозливих замірів. Це було щось зовсім нове в Лонговій практиці.
— Може, ти не знаєш, хто я такий? — задерикувато вигукнув він.
— Ні, знаю, — незворушно відказав Біллі.— Ти чемпіон усіх бійок та скандалів. (На Лонговому обличчі промайнуло вдоволення). — «Поліційна газета» мала б дати тобі діамантову відзнаку за напади на дитячі колясочки. Я певен, що якби ти зміг, то потрощив би їх до ноги.