У пошуках утраченого часу. На Сваннову сторону
- Автор: Пруст Марсель
- Серия: À la recherche du temps perdu #1
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Золоті ворота
- ISBN: 978-966-2246-03-2
- Переводчик: Анатоль Перепадя
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «У пошуках утраченого часу. На Сваннову сторону». Краткое содержание книги:
Але про Берготта Блок міркував слушно.
У перші дні, наче мелодію, яка згодом доводитиме до божевілля й якої наш слух іще не розрізняє, від мене було приховано все, що я так любив у стилі цього письменника. Я не міг відірватись од його роману, але, здавалося, мене захоплює тільки фабула, подібно до того, як на початку любощів ми щодня зустрічаємося з жінкою на якихось зібраннях, вечоринках і віримо, ніби ходили туди задля самої розваги. Потім мені впали до очей рідкісні, майже архаїчні вирази, які Берґотт любив уживати в певні моменти, коли таємна хвиля гармонії, внутрішня мелодія підносила його стиль. Ось тут він і говорив про життя, як «незбутню мрію», «невичерпний плин чудових видив», «ялову й солодку муку пізнання й кохання», «хвильні лики, які назавжди ушляхетнили величаві, дивовижні фасади наших соборів», викладав зовсім нову для мене філософію, викладав з допомогою чудородних образів, створюючи враження, що то співають арфи, надаючи грі чогось небесного.
Один з таких пасажів у Берґотта, чи то третій, чи четвертий, вирізнений мною, сповнив мене радістю, незрівнянною з раюванням, якого я зазнав при читанні першого уривку, — радістю, яку я відчув у глибших теренах моєї істоти, цільніших, розлогіших, звідки, здавалось, усунуто перепони і середостіння. В цьому уривку я відчув те саме уподобання письменника в рідкісних зворотах, виявив те саме музичне повнозвуччя, пізнав ту саму ідеалістичну філософію, які, непомітно для мене самого, давали мені втіху. Проте цього разу я не мав уже враження, ніби переді мною уривок з Берґоттової книжки, котрий карбував на поверхні моєї свідомосте лінійну фігуру. Мені радше здавалося, що це «ідеальний» шмат з Берґотта, спільний усім його книжкам, шмат, якому всі подібні місця, стопившися з ним, надавали повнозерносте, опуклосте, й вони ніби розсували межі мого сприймання.
Я був далеко не єдиним шанувальником Берґотта; його любила приятелька моєї матері, жінка вельми начитана; нарешті доктор дю Бульбон так зачитувався щойно видрукуваною Берґоттовою книжкою, що іноді не мав часу навіть приймати хворих. Саме з його лікарського кабінету та з парку на комбрейській околиці й упало перше насіння культу Берґотта, квітки тоді ще дуже рідкісної, але нині поширеної в усьому світі, отож і гожі, й негожі його плоди можна спіткати скрізь у Європі й Америці, навіть у глухій закутані. Материна подруга й, очевидно, доктор дю Бульбон любили в Берґоттових творах те саме, що і я: спокійний плин фрази, старосвітські вислови, вкраплені серед зовсім простих, звичайних, але які автор ставив у такий ряд і так освітлював, що зразу видно було його вподобання; зрештою любили й певну шорсткість тону, надрив у смутних місцях.
Та він і сам, мабуть, відчував, що це найбільші його козирі. Бо в своїх пізніших книжках, висловлюючись про велику істину або згадуючи славетний собор, уриває оповідь і в ліричному відбігу, в риторичному звертанні, в довгій молитві дає попуск тим виливам, які в ранніх творах нуртують усередині його прози і лише зрідка вихоплюються на поверхню: там вони, мабуть, ще солодші й гармонійніші, бо приховані, отож годі вказати достеменно, де народжується та де завмирає їхнє жебоніння.
Писати ці улюблені нами ліричні відступи йому самому додавало втіхи. Я знав усі їх напам'ять. Шкодував, коли він знову підхоплював перервану нитку оповіді. Щоразу, як говорив про щось, краса чого була для мене досі прихована, — про соснові бори, про град, про собор Паризької Богоматері, про Аталію чи про Федру, — ця краса раптом спалахувала в якомусь його образі. Отож я відчував, що моє вбоге світосприймання було б безсиле роздивитися, коли б він не наблизив це царство до мене. І тому кортіло знати його думку, метафоричне виображення всього сущого, надто думку про те, що я матиму нагоду побачити навіч, зокрема пам'ятки французької старосвітщини, морські краєвиди, бо вподобання, з яким він уводив їх у свої книжки, свідчило, що вони для нього — скарб істини і краси.