Чотири після півночі
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-1662-4
- Переводчик: Віталій Ракуленко
- Жанр: Триллеры
Электронная книга - «Чотири після півночі». Краткое содержание книги:
Переклад з англійської Олександра Красюка («Ленґоліери»), Олени Любенко («Таємне вікно, таємний сад»), Віталія Ракуленка («Бібліотечний полісмен»), Євгена Гіріна («Сонячний пес»)
— Ух ти, як класно, — промовила Бетані.
— Так, — кивнув Дженкінс, чи то не помітивши, чи вважаючи за краще проігнорувати легкий призвук сарказму в її тоні. — Але щось з цим не так. Хотілося б мені, аби зараз було сонце. Тоді б я міг впевнитися.
— Що ви маєте на увазі? — запитав Алберт.
— Годинники — електричні, у всякому разі — не годяться. Тут нема електрики. Але якби вийшло сонце, ми могли б отримати бодай приблизне уявлення за довжиною і напрямком наших тіней, котра зараз година. Мій наручний годинник показує, що ось-ось за чверть дев’ята, але я йому не вірю. За моїми відчуттями зараз пізніше. Доказів цього я не маю і пояснити цього не можу, але що є, те є.
Алберт задумався. Подивився довкола. Знову подивився на Дженкінса.
— А знаєте, — мовив він, — так і є. Таке відчуття, що зараз майже обідній час. Ну, хіба не дурня?
— Це не дурня, — сказала Бетані. — Це просто джетлаг[133].
— Я не згоден, — заперечив Дженкінс. — Ми, юна пані, летіли з заходу на схід. Будь-яка темпоральна дезорієнтація у тих, хто подорожує з заходу на схід, відбувається протилежним чином. Час їм здається ранішим, ніж насправді.
— Я хочу запитати у вас про дещо, що ви зауважили в літаку, — мовив Алберт. — Коли капітан сказав нам, що десь мусять бути й інші люди, ви промовили: «хибна логіка». Насправді ви сказали це двічі. Але мені його слова здаються досить переконливими. Ми всі спали, і ось ми тут. А якщо та штука трапилася о… — Алберт поглянув на годинник, — о 4:07 за Бенгорським часом, у цьому місті майже всі мусили спати.
— Так, — люб’язно погодився Дженкінс. — Тоді де ж вони?
Алберт розгубився:
— Ну…
Пролунав грюк, це Нік різко кинув слухавку одного з таксофонів. Той стояв останнім у довгому їх ряду; Нік уже перепробував усі.
— Щоб їм за… пастися, — промовив він. — Вони всі неробочі. Що платні, що прямого виклику. Браяне, ви сміливо можете додати до виразу «жодна собака не дзявкне» також «жоден телефон не дзвякне».
— То що ж нам тепер робити? — спитала Лорел. Сама почувши, як нещасно звучить її голос, вона відчула себе такою змалілою, такою зніченою. Поруч з нею повільно оберталася на місці Дайна. Схожа на тарілку радіолокатора в людській подобі.
— Давайте піднімемося, — запропонував Лисий. — Там мусить бути ресторан.
Усі подивилися на нього. Ґефні фиркнув:
— У вас тільки одне на думці.
Лисий поглянув на нього згорда:
— По-перше, моє ім’я не містер, а Руді Ворік. По-друге, люди краще думають, коли у них шлунок повний. — Він знизав плечима. — Просто такий закон природи.
— Я думаю, містер Ворік цілком правий, — сказав Дженкінс. — Нам усім не завадило б чогось поїсти… і, якщо ми піднімемося, там можуть знайтися якісь інші підказки щодо того, що з нами трапилося. Я схиляюся до того, що вони знайдуться.
Нік знизав плечима. Він раптом здався втомленим і розгубленим.
— Чом би й ні, — промовив він. — Я вже починаю відчувати себе якимсь містером Робінзоном-Чорти-Його-Забирай-Крузо.
Безладним гуртом вони вирушили до ескалатора — також безживно закляклого. Алберт, Бетані і Боб Дженкінс йшли разом трохи позаду.
— Ви щось знаєте, правда? — спитав Алберт. — Що саме?
— Можливо, я щось розумію, — поправив його Дженкінс. — А можливо, й ні. Наразі я поки що притримаю язика за зубами… окрім однієї поради.
— Якої?
— Це не для вас; це для юної пані. — Він обернувся до Бетані. — Економте сірники. Така моя пропозиція.
— Що? — насупилася на нього Бетані.
— Ви мене чули.
— Йой, гадаю, що так, але не второпаю, що ви маєте на увазі. Напевне там є газетний кіоск, нагорі, містере Дженкінс. У них повно сірників. І сигарет, і одноразових запальничок.
— Згоден, — сказав Дженкінс. — І все ж таки раджу вам заощаджувати ваші сірники.
«Він знову грає Філо Крісті, чи як там його», — подумав Алберт.
Він уже було збирався вказати на це, ввічливо попрохавши містера Дженкінса згадати, що вони не в якомусь з його романів, коли Браян Інґал зупинився перед підніжжям ескалатора, і то так раптово, що Лорел довелося різко смикнути Дайну за руку, щоб сліпа дівчинка на нього не наштовхнулася.
— Легше на поворотах, гаразд? — попросила Лорел. — На той випадок, якщо ви не помітили, тут незряча дитина.
Браян її проігнорував. Він блукав поглядом по невеличкому гурту біженців.
133
Jetlag — десинхроноз, розладнання біоритмів людини в результаті швидкого перетинання декількох часових поясів.