Одиничні злочині: поняття, види, кваліфікація
- Автор: Зінченко Ірина Олександрівна, Тютюгін Володимир Ілліч
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: ФІНН
- ISBN: 978-966-8030-47-5
- Жанр: право
Электронная книга - «Одиничні злочині: поняття, види, кваліфікація». Краткое содержание книги:
В окремих розділах монографії розглядаються питання про визначення обставин, що виключають одиничний злочин у структурі множинності злочинів, а також з'ясовується місце одиничного злочину в системі інституту множинності злочинів.
Робота розрахована на суддів, працівників прокуратури, юстиції, органів внутрішніх справ, науковців, викладачів, аспірантів та студентів юридичних навчальних закладів. Корисною вона буде і для всіх тих, хто цікавиться питаннями кримінального права та практикою його застосування.
Як видно, прийняте по справі рішення повністю відповідає роз'ясненням Верховного Суду України, але ігнорує правила кваліфікації одиничних складених злочинів. Це призводить не тільки до порушення «чистоти» юридичної кваліфікації, а й встановлює подвійну відповідальність за вчинений злочин, бо за такої кваліфікації виявляється, що особа несе відповідальність, по-перше, за п. 10 ч. 2 ст. 115 КК — за вбивство і зґвалтування і, по-друге, за ч. 4 ст. 152 КК — знову таки за те саме зґвалтування, що спричинило тяжкі наслідки, які полягають в умисному вбивстві потерпілої. Таким чином, фактично відбувається подвійне ставлення у провину одних і тих же злочинів.
Із цього приводу Б.В. Волженкін справедливо вказує, що «вчинення зґвалтування при вбивстві вже враховано законодавцем у конструкції складу і визначенні санкції. Призначення самостійного покарання за зґвалтування і потім приєднання його до покарання. призначеного за вбивство з такою ж кваліфікуючою ознакою, означає подвійну відповідальність за вчинене»[272].
Про неприпустимість подвійного ставлення за провину пише і В.О. Навроцький. «При конкуренції частини та цілого скоєне кваліфікується за статтею, що встановлює відповідальність за все скоєне; не може мати місце сукупність статей, які передбачають частину та ціле. Тобто окремі злочини, які утворюють, так званий, складений -злочин (врахована законодавцем сукупність злочинів), якщо в межах однієї статті Особливої частини КК об'єднані посягання, кожне з яких становить собою окремий злочин), самостійній кваліфікації не підлягають»[273].
Є всі підстави погодитися з Т.О. Костарєвою, яка аналізуючи цей склад злочину, зазначила, що існуючий зараз виняток із загального правила (кваліфікація за сукупністю злочинів вбивства і зґвалтування) обумовлюється не специфікою даного складу, а прагненням за допомогою кримінальної політики посилити боротьбу з тяжкими видами злочинів[274].
Вважаємо однак, що посилення боротьби зі злочинністю може бути досягнуто й іншими засобами, а саме відповідно до загальноприйнятних правил кваліфікації злочинів, без порушення загальновнзнананого правового принципу non bis in idem, закріпленого в ч. 1 ст. 61 Конституції України і відтвореного в ч. 3 ст. 2 КК, згідно з яким ніхто не може бути притягнутий до кримінальної відповідальності за той самий злочин більше одного разу.
До висловленого додамо, що про необхідність закріплення в КК ознак того чи іншого складеного злочину певною мірою можна судити, виходячи із тих помилок і проблем, які виникають в судовій практиці при кваліфікації окремих злочинів, коли характер вчиненого свідчить про наявність одиничного злочину, однак відповідна норма зі складеною конструкцією в законі не передбачена. Можливо доцільною є постановка питання про розширення в КК кола складених злочинів за рахунок створення нових законодавчих конструкцій, в яких знайшли б своє закріплення ознаки типових, розповсюджених у судовій практиці складних форм злочинної діяльності. У першу чергу наведене стосується умисного вбивства, поєднаного із розбійним нападом; хуліганства, поєднаного із спричиненням тяжких тілесних ушкоджень та низки інших діянь.
Щодо складу умисного вбивства, поєднаного з розбійним нападом, зазначимо, що дана законодавча конструкція не є новою для українського кримінального законодавства. Вперше відповідальність за нього була встановлена вже згадуваним вище Указом ПВС УРСР від 28 липня 1959 р. «Про посилення кримінальної відповідальності за умисне вбивство», згідно з яким в п. «а» ст. 138 КК УРСР 1927 року поряд із вбивством із корисливих мотивів передбачалась відповідальність за «вбивство при розбійному нападі».
272
Див.: Волженкин Б.В. Принцип справедливости и проблемы множественности преступлений по УК РФ // Законность. — 1998. — № 12. — С. 6-7.
273
Див.: Навроцький В.О. Теоретичні проблеми кримінально-правової кваліфікації. — К., 1999. — С. 430.
274
Див.: Костарева Т.А. Вказ. праця. — С. 155; Козаченко И.Я., Костарева Т.А., Кругликов Л.Л. Преступления с квалифицированными составами и их уголовно-правовая оценка. — Екатеринбург, 1994. — С. 36-37.