Таврований

Знову ж, органи можуть зацікавитися його родиною. Тут може зіграти трагічну роль відповідальність за не інформування про ворогів народу, коли знищують всіх родичів і близьких знайомих.

Саме так розправилися з родиною Михайла Миколайовича Тухачевського. Розстріляли або посадили в табори всіх родичів.

За місяці перебування в камері попереднього ув'язнення Семен Васильович остаточно визначив свою тактику: не обмовляти себе. Він налаштовувався, що будуть боляче бити, затискати пальці в дверях, припікати лице палаючою цигаркою. Все це треба стерпіти. Не зізнаватися в тому, чого він не робив.

Семен Васильович довго думав, як країна дійшла до такого абсурду. В газетах відкрито прославляють видатних діячів партії та уряду. Про них складають пісні, ставлять фільми і п'єси.

Владу в країні захопила бюрократія. Негідники, пристосуванці. Проти них нічого не зробиш. До тридцятого року ще можна було висловити свою думку. Після розправи над Троцьким становище докорінно змінилося. Всі затиснуті, залякані. Брешуть письменники, журналісти та сценаристи, не ведуть розслідування, не карають за законом слідчі і судді, вчені тенденційно підходять до висвітлення історії, ура-патріотизмом охоплені військові. Вся країна погрузла в брехні.

Як це зупинити? Повернути людей до нормального природного життя?

На черговому допиті він висловив всі свої роздуми Малишеву. Той не знав, що відповідати підслідному. Після приходу до органів Єжова їх теж капітально почистили. Багато знайомих слідчого втратили свої місця і понесли незаслужене покарання. Про це він знав. Як прекрасно знав і інше. Якщо він допустить поблажку в своїй роботі, його теж можуть запроторити на той світ або в табір.

Так у нього склалося з Семеном Васильовичем. Він вже не міг ставитися до Руднєва, як до всіх інших, які проходили через його руки. Хоча він знав, що не може нічого зробити, щоб полегшити долю комісара.

Йому вже кілька разів нагадував про Руднєва свій начальник відділу. Але він все затягував справу, мотивуючи це тим, що бракує усіх необхідних матеріалів і не вдається уламати комісара на щиросерде зізнання…

На черговій нараді начальник особового відділу розпікав підлеглих. Був він високим чоловіком. Не церемонився з ввіреним колективом. Дісталося від нього і Малишеву.

— Що ти тягнеш кота за хвіст? Не знаєш, що робити з комісаром? Або свої ніжні ручки боїшся забруднити?! Або піддався його впливу?

— Не зібрав повністю матеріал. Не прийшли деякі відповіді на мої запити. В Де-Кастрі не дали показань свідки.

— Ти мені мізки не забивай. Хреновиною не займайся. Завтра побіжиш в Де-Кастрі, якщо до цих пір не встиг.

Начальник особового відділу підійшов до Анатолія Івановича. З усією сили заїхав у вухо слідчому.

Той не промовив жодного слова. Мовчали всі присутні в кабінеті.