Відьмак. Вежа Ластівки
- Автор: Сапковский Анджей
- Серия: Відьмак #6
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Клуб Сімейного Дозвілля
- ISBN: 978-617-12-1656-3
- Переводчик: Сергей Валериевич Легеза
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Відьмак. Вежа Ластівки». Краткое содержание книги:
— Напівпритомна, вона говорила й кричала, — продовжив він. — Акцент її і спосіб мовлення, якщо оминути густі вкраплення на обсценному жаргоні кримінальників, збиває з пантелику, його важко точно зафіксувати, але я ризикнув би ствердити, що він, скоріше, походить з Півночі, аніж з Півдня. Деякі слова…
Він знову заскрипів пером по пергаменту, не дуже довго, скоріше надто коротко, аби мати змогу записати усе, що перед тим проказав. Після чого продовжив монолог, точнісінько з того місця, де зупинився:
— Деякі слова, імена й назви, які дівчина вибелькотала у маренні, варто запам’ятати. І дослідити. Усе вказує на те, що особа, яка знайшла шлях до хати старого Висоготи, по-справжньому дивна…
Він мовчав хвилинку, прислуховуючись.
— Аби тільки, — забурмотів, — хата старого Висоготи не виявилася кінцем її шляху.
Висогота схилився над пергаментом і навіть приклав до нього перо, але не записав нічого, жодної руни. Кинув перо на стіл. Хвилинку сопів, бурчав гнівно, шморгав носом. Поглядав на нари, прислухався до звуків, що звідти долинали.
— Треба зауважити й записати, — сказав змученим голосом, — що все залишається дуже погано. Усі мої старання і процедури можуть виявитися недостатніми, а зусилля — марними. Мої побоювання мали під собою підґрунтя. Рана заражена. У дівчини сильна гарячка. Уже з’явилися три з чотирьох кардинальних проявів гострого стану запалення. Rubor, calor i tumor легко виявити у цю мить на око й на дотик. Коли мине постпроцедурний шок, з’явиться і четвертий прояв: dolor[1]. Хай же буде записано, що минуло майже півстоліття з того часу, відколи я займався медичною практикою, і відчуваю, як роки ті тяжіють на моїй пам’яті й на вмілості моїх пальців. Я небагато вмію робити, ще менше зробити можу. Засобів і медикаментів маю менше малого. Уся надія на відпорні механізми молодого організму…
— Дванадцять годин після процедури. Згідно з очікуваннями, прийшов четвертий кардинальний прояв запалення — dolor. Хвора кричить від болю, гарячка й тремтіння збільшилися. Не маю нічого, жодного засобу, який я міг би їй дати. Маю невелику кількість датурового[2] еліксиру, але дівчина заслабка, аби пережити його дію. Маю я також трохи аконіту, але аконіт убив би її точно.
— П’ятнадцята година після процедури. Світанок. Хвора непритомна. Гарячка різко зростає, тремор посилюється. Також почалися сильні корчі м’язів обличчя. Якщо це правець, дівчині кінець. Утім, є сподівання, що це просто лицевий нерв… Або трійчастий… Або обидва… Дівчина тоді буде знівечена… Але залишиться живою…
Висогота глянув на пергамент, на якому не написав жодної руни, жодного слова.
— За умови, — сказав глухо, — що переживе зараження.
— Двадцята година після процедури. Гарячка посилилася. Rubor, calor, tumor і dolor майже досягли, як мені здається, меж можливого. Але дівчина не має шансу пережити — або хоча б дожити — до тих меж. Тож я записую… Я, Висогота із Корво, не вірю в існування богів. Але якби вони випадково існували, нехай опікуються цією дівчиною. І нехай вибачать мені те, що я зробив… Якщо те, що я зробив, виявиться помилкою.
Висогота відклав перо, потер повіки, що напухли й свербіли, притиснув кулаки до скронь.
— Я дав їй суміш датури й аконіту, — сказав глухо. — Найближчі години вирішать усе.
Він не спав, просто дрімав, коли із дрімоти вирвали його стук і гримотіння, супроводжувані стогоном. Скоріше люті, ніж болю.
Назовні стояв день, крізь шпарини віконниць просочувалося слабке світло. Пісочний годинник пересипався до кінця, причому давно — Висогота, як завжди, забув його перевернути. Каганець ледь теплився, рубіновий жар із вогнища слабко освітлював кут кімнати. Старець устав, відсунув імпровізовану завісу з ковдр, якими він вигородив нари від решти приміщення, аби забезпечити хворій спокій.
Хвора вже встигла встати з підлоги, на яку мить тому гепнулася, сиділа, згорблена, на краю лігвища, намагаючись почухати обличчя під пов’язкою. Висогота відкашлявся.
— Я просив би, аби ти не вставала. Ти занадто слабка. Якщо чогось бажаєш, крикни. Я завжди поблизу.
— Я саме не хочу, аби ти був поблизу, — сказала вона тихо, кутиком рота, але абсолютно чітко. — Хочу попісяти.
Коли він повернувся, аби забрати нічний горщик, вона лежала на нарах навзнак, обмацуючи перев’язане обличчя, де стрічки бандажу перемотували чоло й шию. Коли він за мить підійшов до неї, пози вона не змінила.
— Чотири доби? — запитала, дивлячись у стелю.
1
Rubor — з лат. «почервоніння»; calor — «тепло, жар»; tumor — «припухлість»; dolor — «біль, страждання». (Тут і далі прим. пер., якщо не вказано інше.)
2
Датуровий — від лат. datura, назва рослини дурман.