![Трамвай, що заблукав [uk] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/7/4/3/tramvaj-shcho-zablukav-uk-download.jpg)
Трамвай, що заблукав [uk]
- Автор: Горностаєва Мирослава
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Жанр: Городское фэнтези
Электронная книга - «Трамвай, що заблукав [uk]». Краткое содержание книги:
До циклу «Жахливе місто Z…» входять такі оповідання: «За мости відповісте», «Той самий закрут греблі», «Чорна магія для «чайників», «Трамвай, що заблукав», «Тут вони танцюють», «Ти тільки простягни руку», «Страшний мобільний телефон».
«Я заплачу! Я згоден!»
За цей тиждень банк, в якому я взяв позичку, збанкрутував.
Мого кредитора застрелили в його власному під‘їзді трохи не на очах у охорони.
Хлопці з D облишили мене, бо їм перестали платити. І цього ж місяця ті, хто знав про позичку, загинули в черговій розборці.
Я певен, що мого прізвища нема і в комп’ютері банку. Адже я заплатив…
Стах зателефонував одразу ж, коли я повернувся з N-ська.
— Твій проїзний недійсний, — сказав я.
— Я його вдосконалив, — прохрипів Стах, — все мало обійтися…
— Жінка і хлопчик… — сказав я
— Вони там? — Просипіла трубка.
— Там…
— Я мав яхту, — озвався Стах після довгої паузи, — в Ялті. Вони відпочивали на морі…
- І ти заплатив…
— Заплатив…
Я поклав трубку не попрощавшись.
Стах повісився у власному спортивному залі. На турнику… Десь через місяць після маминого похорону. На його похорон я не пішов. Зате купив його дім у Верхньоострівному селищі. Там тихо і затишно, а головне в тому районі ніколи зроду не було навіть тролейбусів, не говорячи вже про трамваї.
Бізнес мій пішов вгору… Так мало бути, адже я заплатив.
З обслуги у мене один лише Шафа…Той самий «горила», котрий служив і Стаху. Взагалі — то його звуть Ігорем і він має одне незаперечне достоїнство — непрохідну тупість. А також ніколи й нічому не дивується.
Стахову бібліотеку я зберіг і поповнив. Особливо той відділ, де йшлося про некромантію і всілякі магічні мистецтва.
А сьогодні до мене несподівано приїхав з N-ська давній університетський приятель, також бізнесмен. Він теж попав у подібні лещата, як я допіру.
Я не став йому дорікати, хоч знав, що він відмовив мамі у позичці… Мама дещо знала, вона у мене була розумницею. І намагалася мені допомогти тоді…
— Я можу дати тобі грошей, — натужно прохрипів я. Деякі заклинання вимагають великої напруги голосу, — але після усіх розрахунків ти зостанешся бідним… Дуже бідним…
Приятель і сам це розумів.
— Я можу запропонувати тобі дещо ліпше, ніж гроші, - озвався знову я, — аби оті мудаки, котрі тебе дістають, щезли… Тямиш?
Приятель глипнув зацікавлено… Я посилив ментальний удар. Він мусить погодитись… а потім я його розпитаю… Чи сидить там мама, тримаючи на руках мертву Стахову дитину… Вона любила дітей… Проїзний я вдосконалив… Він дійсний! Дійсний! Ну, а як недійсний — доведеться платити. Уже не мені… Йому…
— Тож слухай, — мій зірваний голос знизився до шепоту, — двічі не повторюватиму…
К І Н Е Ц Ь.