Фундація

— Півмилі? — сказав він і подумав, чи не наївно це прозвучало.

Мабуть, наївно, бо Джерріл трохи пирхнув, стримуючи сміх.

— Ні, лише п’ятсот футів.

— Що? Але ж ліфт піднімався…

— Знаю. Та більшу частину часу він піднімався до рівня поверхні. Трентор на милю вглибину пронизаний тунелями. Він мов айсберг. На дев’ять десятих він прихований від людського ока. Використовуються навіть кілька миль ґрунту під океаном на береговій лінії. Насправді ми настільки занурилися під землю, що можемо використовувати різницю температур, яка створюється цією парою миль, і забезпечувати всі свої потреби в енергії. Ви про це знали?

— Ні, я думав, що ви використовуєте атомні генератори.

— Колись використовували. Але так дешевше.

— Уявляю собі.

— Що ви про все це думаєте? — На якусь мить доброзичливий тон чоловіка випарувався, перетворившись на прагматичність. Він набув майже хитрого вигляду.

Ґаал розгубився.

— Прекрасно, — повторив він знову.

— Ви тут на відпочинку? Чи подорожуєте, роздивляєтеся визначні місця?

— Не зовсім. Узагалі-то, я завжди мріяв відвідати Трентор, але передусім приїхав сюди на роботу.

— Так? /Он як?/

Ґаал відчув, що має пояснити.

— Буду працювати в проекті доктора Селдона в університеті Трентора.

— Ворона Селдона?

— Ні. Я маю на увазі Гарі Селдона. Психоісторика Селдона. Я не знаю ніякого Ворона.

— Це він і є. Його тут називають Вороном. Самі розумієте, у лайливій формі. Він продовжує прогнозувати катастрофи.