1793
- Автор: Натт-о-Даг Никлас
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: «Ранок» : «Фабула»
- ISBN: 978-617-09-5941-6
- Переводчик: Владимир Криницкий
- Жанр: Исторические детективы
Электронная книга - «1793». Краткое содержание книги:
Ідучи до виходу, чує голос мотузника:
— Якщо в думках у нас одне, а реальність зовсім інша, значить, думки хибні. Невже ти зі своєю класичною освітою цього не розумієш?
Вінґе нічого не відповів, просто вдав, що відійшов надто далеко й не почув цих слів.
Сесіл, похитуючись, вийшов з їдальні до передпокою і пішов сходами нагору — до кімнати, яку він винаймає у мотузника з початку літа. Знову перехопило подих і бракує повітря. Вінґе зупинився і трохи постояв, щоб віддихатися.
За вікном на подвір’ї маєтку панує тиша. Сонце вже опустилося. На схилі вниз до Солоного озера розкинувся сад. Між віттям фруктових дерев пробивається світло з Шеппгольмена, де моряки квапляться закінчити сьогоднішню роботу, нетерпляче очікуючи відпочинку. Ще далі бовваніє дзвіниця Святої Катаріни. Повіває легкий вечірній бриз.
Кожен день місто ніби вдихає повітря з моря, а ввечері видихає, і тоді вітер повертає навпаки, з суші в море. Куркан, старий вітряк, рипить і двигтить, ніби протестує проти канатів, якими прив’язали його крила. Ген вдалині й побратими його незримо відповідають лише їм відомою мовою.
Обличчя Вінґе відбилось у шибці. Йому ще немає і тридцяти. Темне волосся, зібране у хвіст і перев’язане стрічкою, різко контрастує з блідим обличчям. Шия обмотана шарфом.
Зараз уже не видно, де закінчується обрій і починається небо. На небі виблиснули перші зорі. Світ… Так багато темряви, так мало світла. У верхньому куті вікна він помічає яскравий слід — зоря падає. Коли він був малий, часто казали, що треба загадувати бажання, поки зоря падає. Він уже давно не звертає уваги на забобони, а от бажання все загадує…
Унизу між липами Сесіл помічає вогник ліхтаря, хоч він нікого й не чекає. Хтось вигукує його ім’я. Вінґе накидає плащ і сходить униз. Там його зустрічають служниця Роселіуса і якийсь коротун. Зігнувшись і впершись руками в коліна, він намагається відсапатися. Служниця віддає ліхтар до рук Вінґе:
— До вас відвідувач, пане. Я б його не пускала до будинку.
Вона різко розвертається і йде досередини, хитаючи головою від обурення. Прибулець, виявляється, не старий, зовсім хлопчик, безбородий і безвусий.
— Ну?
— Це ви той Вінґе, який ходить в Інбетук?
— Будинок поліцейського управління називається Індебету, і не інакше. Але я Сесіл Вінґе, це так.
Хлопчак недовірливо поглянув на нього з-під немитої чуприни.
— На Слоттсбакені обіцяли винагороду тому, хто перший добіжить…
— Он як?
Хлопчина заправив чуба під шапку.
— Я прибіг швидше за всіх. Тепер у боці коле і присмак крові в роті, та ще й доведеться спати в мокрому одязі. Я хочу монету за інформацію!
Малий сказав, і аж сам завмер від власної зухвалості. Вінґе строго глянув на нього:
— Ти ж сказав, що вас таких кілька. Я просто почекаю інших, потім поторгуємося.
Вінґе почув, як хлопчина аж скрипнув зубами, проклинаючи свій довгий язик. Сесіл вийняв гаманець, вибрав потрібну монету й підніс до очей хлопчика, тримаючи великим і вказівним пальцями.
— Але ти щасливчик. Я не дуже люблю чекати.
Малий розсміявся. У нього бракує обох передніх зубів, і через широку щілину на губу стікає цівка слини.
— Поліцмейстер хоче негайно бачити пана на Іксмедсгренден.
Вінґе киває ніби сам до себе й простягає руку з монетою. Хлопчина підступає на кілька кроків, хапає свою винагороду, різко розвертається і зривається бігти. Перескакуючи низенький кам’яний паркан, мало не падає. Вінґе кричить услід:
— Тільки ж витрать на хліб, а не на сивуху!
Малий зупиняється, опускає штани, показуючи Вінґе зад, гучно ляскає по голій сідниці й кричить через плече:
— Ще кілька таких доручень, і я буду достатньо багатий, щоб не вибирати між хлібом і випивкою!
Він тріумфально регоче й вистрибом біжить у напрямку Ладугорсланду. Тіні поглинають його фігуру й залишають Сесіла Вінґе наодинці з думками про зорю, що впала…
Уже кілька місяців поліцмейстерові Югану Ґуставу Нурліну обіцяли відповідне посаді помешкання, але далі обіцянок не йшло. Він так і жив із сім’єю у старій квартирі за кілька кварталів від біржі.
Було вже далеко за північ, коли Вінґе нарешті піднявся на третій поверх поліцмейстерового будинку і тепер намагався віддихатися. Він добре чув, що інші візитери розбудили не тільки начальника поліції, а й усіх його рідних. У якійсь із кімнат жінка намагалася заспокоїти налякану дитину. Нурлін зустрів його в передпокої — без перуки, у формених штанях і камзолі, з-під якого визирала нічна сорочка.