Із праху посталі
- Автор: Брэдбери Рэй Дуглас
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Навчальна книга — Богдан
- ISBN: 978-966-10-6078-3
- Переводчик: Дар’я Миколенко
- Жанр: Ужасы
Электронная книга - «Із праху посталі». Краткое содержание книги:
Звісно, Елліоти на Аддамсів геть не схожі, що не заважає їм бути абсолютно унікальним літературним сімейством, яке припаде до вподоби шанувальникам «Кульбабового вина» та «Прощавай, літо».
— О, то ти вмієш бути ввічливою?
Запах шкіри від його рук, запах відкритої машини, що ним просякнув одяг, торкнувся чуйних ніздрів, і Сесі, немов у далекому сні на темних осінніх луках і полях, раптом здригнулася.
— Тільки не з тобою! — відповіла Енн.
— Т-с-с… говори лагідно, — сказала Сесі та протягнула пальці Енн до голови Тома. Енн відсіпнула руку.
— Я збожеволіла!
— Мабуть, що так! — кивнув він, посміхаючись, трішки спантеличений. — Ти хотіла доторкнутися до мене?
— Не знаю. Ой, іди геть! — її порожевілі щоки палали, немов жарини.
— Біжи! Я тебе не затримую, — Том випростався. — Передумала? Ти підеш зі мною на танці сьогодні ввечері?
— Ні, — відповіла Енн.
«Так! — подумки закричала Сесі. — Я ще ніколи не танцювала. Я ніколи не носила довгої сукні. Я хочу танцювати всю ніч. Жодного разу я не була в танцюючій жінці. Тато з мамою ніколи не дозволяли цього. Собаки, кішки, цвіркуни, листя — я була в усьому на світі, в той чи інший час, але ніколи не була жінкою у розквіті сил, та ще й у такий вечір, як цей. О, благаю, давай підемо на танці!»
Її думки напружилися, немов пальці у новій рукавичці.
— Добре, — відповіла Енн Лірі. — Не знаю чому, але сьогодні я піду з тобою, Томе.
— А тепер додому, хутко! — вигукнула Сесі. — Тобі треба вмитися, сказати батькам, приготувати сукню… Швидко в кімнату!
— Мамо, — сказала Енн, — я передумала!
Машина з ревом мчала по шосе, а тим часом кімнати ферми враз ожили, кипіла вода для ванни, мати бігала по кімнаті, затиснувши у роті шпильки для волосся.
— Що на тебе найшло, Енн? Тобі ж ніколи не подобався Том!
— Правда, — раптом Енн застигла на місці в самому розпалі приготувань.
«Але ж зараз бабине літо! — подумала Сесі. — Літо повернулося до настання зими».
— Останні дні літа, — відповіла Енн.
«Відмінний час для танців», — подумала Сесі.
— … для танців, — пробурмотіла Енн Лірі.
Ось вона сидить вже у ванні, і мило піниться на її білих тендітних плечах, під пахвами, теплі груди плавно ковзають у долонях, а Сесі змушувала губи ворушитися від посмішки. Не повинно бути жодних зволікань, інакше все піде прахом! Енн Лірі мусить постійно рухатися, готуватися, мити тут, милити там, а тепер — встань!
— Слухай ти! — Енн глянула на своє відображення в дзеркалі, біле й рожеве, немов лілії і гвоздики. — Хто ти?
— Дівчина сімнадцяти років, — Сесі визирнула з її фіалкових очей. — Ти мене не бачиш. Ти знаєш, що я тут?
Енн Лірі похитала головою.
— У мене, певно, вселилася відьма останнього дня літа.
— Майже вгадала! — засміялася Сесі. — А тепер одягай сукню!
Яке задоволення, коли шовк торкається твого тіла! Зовні пролунав крик:
— Енн, Том повернувся!
— Скажи йому, хай почекає, — Енн присіла. — Я не піду на танці.
— Що? — вигукнула її мати.
Сесі трохи відволіклась. На якусь фатальну мить вона покинула тіло Енн. Вона почула віддалений шум машини, що мчить по залитій місячним світлом дорозі, і подумала: «Треба знайти Тома, проникнути в його голову і подивитись, як це бути хлопцем двадцяти двох років такої ночі». І вона швидко полетіла вниз по дорозі, а тепер повернулася, наче птах у власну клітку, і заметушилася, затріпотіла в голові Енн.
— Енн!
— Скажи йому, нехай забирається геть!
— Енн!
Але Енн зціпила зуби.
— Ні, ні, я ненавиджу його!
Мені не слід було залишати її, навіть на мить. Силою думки Сесі обережно, не поспішаючи і дуже ніжно підкорила руки дівчини, її серце та голову.
«Встань», — подумала вона.
Енн підвелася.
«Одягни пальто!»
Енн одягла пальто.
«А тепер іди!»
— Ні!
— Іди!
— Енн — покликала мати, — виходь. Що це на тебе найшло?
— Нічого, мамо. На добраніч. Ми повернемося пізно.
Енн і Сесі разом побігли в літню ніч, що повільно віддалялася від них.
Кімната була сповнена плавно танцюючих голубів, які граційно розпускали своє пишне пір’я, кімната була сповнена павичів, веселкових кольорів та відблисків. І серед усього цього кружляє, кружляє, кружляє у танці Енн Лірі.
— О, який чудовий вечір, — сказала Сесі.
— Який чудовий вечір, — промовила Енн.
— Ти дивна, — відповів Том.
Музика закружляла їх у сутінках, завертіла в потоках звуків; вони пливли, гойдалися, тонули і знову спливали за ковтком повітря, задихаючись, чіплялися один за одного, немов потопельники, і знову кружляли, сплітаючись у рухах, у шепоті, подихах під звуки «Прекрасної Огайо».