Dolce Vita, або Кінець гламуру
- Автор: Нікалео Ніка
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Аверс
- ISBN: 978-966-8386-86-2
- Жанр: Современные любовные романы
Электронная книга - «Dolce Vita, або Кінець гламуру». Краткое содержание книги:
Це книга про любов, дуже земну і всепоглинаючу.
— Тримай, бо випадуть, Лілько! — підколює її Дарина.
Провівши у басейні і на тренажерах десь зо три години, їдемо по взуттєвих бутіках.
Хтось із великих сказав, що у жінки за будь-яких обставин мають бути у порядку зачіска і туфлі. А решту можна пробачити. Я не пробачаю нічого! Особливо колготок з сиротливими очками. А як можна вибачити невипрасуваний одяг? Це ж як зневажливий плювок тобі в обличчя! Поряд з такою особою стояти соромно. Це там, у них на Заході, головне — щоб усе чисте. А жував крокодил цю річ чи ні — значення не має. Культури одягатися у них немає! Ось який висновок я зробила після щосезонних відвідин Європи. Тільки в Австрії не кожен ідентифікує мене, як «рашен».
— Лілька — ти транжира! — іронізує Даринка. — Дві пари чобіт та ще й туфлі… Твоєї зарплатні вистачить якраз на півкаблука.
— Я така економна, Даріє Миколаївно, ви просто не уявляєте! — відповідає в тон співробітниця. — Усе, що зароблю, відкладаю. А харчуюся тільки натур-продуктом — батьки з села передають. Так що можу собі дозволити. А вам раджу звернути увагу на вибір вашої безробітної подруги.
Я купую рожеві, як дитячі мрії, лакові чобітки на шпильках у комплекті з такою ж милою сумочкою від Валентино.
Лільчині жарти іноді бувають не дуже коректними. Дарка із максимально серйозним обличчям парирує:
— А може, у Любки бойфренд — олігарх! Тобі все треба знати!
— Що стосується грошей — то така моя робота, Даро Миколаївно, — пирскає головний інспектор її відділу.
— Ну, то доводжу до вашого відома, Ліліє як вас там по батькові, що у Любці власна агенція нерухомості й будівельна компанія, — вкрадливо повідомляє Даруха. — Правда, вона там буває раз на рік, і то у суботу. Але тепер, я думаю, у вас більше не буде сумнівів щодо її платоспроможності.
— Ого, — із повагою хитає головою Лілька. — То Любка сама — «олігархша»!
Я тут же переводжу погляд з нижніх рядів на верхній ексклюзив. Власниця магазину власноруч пакує нам взуття і сумочки, не підіймаючи очей. Здогадуюся, що вона побоюється прохання про скидку. І тут Дарина озвучує її думки:
— А якась знижечка давнім знайомим належиться?
— Ой, дівчатка, — починає бідкатися власниця. — Долар і євро підскочили, а у нас все ще за старим курсом. Вам пощастило, я якраз зараз із бухгалтером все переоцінюю. І завтра тут будуть зовсім інші цінники…
— Але ж ми, — починає наша товаришка Роксолана, та її жестом руки перериває Дарина.
— Ну, ні то й ні. Будемо вважати, що нам сьогодні справді підфортунило, — з багатозначним виглядом каже вона нам.
Ми виходимо з бутіка. І вже за дверима з усмішкою Дарина Миколаївна повідомляє:
— Я знаю, хто їх інспектує. Ця дамочка ще буде просити, щоб я у неї цю скидку взяла.
— Правильно, Дар! — підтримую її. — Вони ці речі в Італії втричі дешевше закуповують. А нам тут і п’яти відсотків не скинула, крохоборка!
— Дівчата, щось я так покавувати захотіла! Поїхали у «Місто кави» чи «Ласівню»?! — пропонує Лянка.
— Ти для кого щойно «ішачила» у фітнес-клубі? Чи ти туди приходиш тільки на тренера подивитися? — підколює її Лілька. — Я тобі слинявчик подарую!
— Та ти що, жартуєш?! — щиро дивуюсь Ляниній неперебірливості. — А ну, тоді їдемо на каву! Мене зараз розірве від цікавості. Блискавкою по машинах!
— Та ну вас, — червоніє найсором’язливіша з нас і додає: — Він — хлопець вільний, і я теж нєзамужем. Майже…
— Ну-ну…
У «Ласівні» на Староєврейській нас зустрічають, як рідних. Ми тут часті гості, хоча востаннє заходили місяць-півтора тому. Трохи змінили дислокацію, а ще трохи їздили по Європах і по родичах на Різдвяні свята.
— Доброго дня вам, панянки! — адміністратор запопадливо усміхається. — Щось ви про нас зовсім забули. Так давно не заходили!
— Невже зачерствіли наші улюблені тістечка? — кокетливо запитує Дарка, натякаючи на те, скільки ми завжди тут замовляємо, ще й додому купуємо.
— Як можна, дівчата! Усе найсвіжіше! Але тільки для вас — все найкраще, — запевняє адміністратор, жіночка-торт.
І поки нам несуть наше замовлення, я зауважую, як у кафе заходить одна моя давня знайома.
— Прівєт, — сухо вітається зі мною і прямує в інший зал.
Вовчий оскал на моєму обличчі їй у відповідь.
— Хто це? — моментально оцінивши її від зачіски до кінчиків червоних чобіт і сумки в тон, здивовано запитує Лілька. — Я її ніколи не бачила тут раніше. А дамочка дуже дорогенька. От тільки занадто кругленька!