Крутая плюс, або Терористка-2
- Автор: Меднікова Марина
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Кальварія
- ISBN: 966-663-169-5
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Крутая плюс, або Терористка-2». Краткое содержание книги:
Я хочу піднятися до вершин життя, і я їх доскочу. А на всі ваші спроби засумніватися в моїх методах відповім: поясніть, чому вибити до ноги цілий народ заради нафти чи ще чогось — можна, а Ліді Олійник увійти до вашої аеліти — зась. Чому людина, яка хоче досягти мети і добути свої п’ять копійок на старість — терорист, а начальство, здобуваючи на старість п’ять мільярдів чи якихось трильйонів — політик? Є такий анекдот: читає якийсь чудак на букву ме в сільському клюбі атеїстичну лекцію, ну, що Бога немає. А його з залу питають: чому коза сере горошком, кінь — яблучком, собака — ковбаскою, а корова коржем? Він каже — не знаю. От бачите, відповідають на те люди, у гівні не розібралися, а до Бога лізете. От коли в усьому гівні, що навколо, розберетеся, тоді й судіть і тероризм вопще, і Ліду Олійник зокрема. Це я так, до слова.
Так от, Таню, закасуй рукава і починай пахати в мій бік. Знімеш з мене звинувачення вчисту — побачиш сина та й забереш його. На чорта мені чужий, коли у мене є свій. Я його, поки ви там переживали та шукали на мене доказів, встигла забрати з приюту, хоч довелося заплатити, й недешево. Чоловіку моєму першому, незабутньому Юрону Шевченкові перекажи, що народила я од нього двійко дітей, хлопчика й дівчинку. Ото була халепа на мою юну голову. Доля зглянулася, дівчинку прибрала, бо з сином завжди на мужчин впливати легше. Хлопець мій Віталик, хоч і ріс без мами по сиротинцям, та все ж маму знав, подарочки отримував. Які могла, такі й робила. А зараз він теж тут, зі мною. Якщо Юрка не забере назад свої дурнуваті підозри, що я його обікрала, і решту дурниць, то теж залишиться без сина.
А так у нас усе добре, погода хороша, люди чемні і воспитані. Ой, забула, передавайте привіт вашому Стасіку Кучерявому, симпатичний такий мужчинка. От з ним ми швидко домовилися б. І ще, окрема подяка Олежкові Ткачу, журналістові вашому. Якби не його програма про фірму «Деметра», то й моя історія закінчилася б по іншому. Одержав наш Ткачик, борець за суспільну справедливість, гарного хабара за те, що стулив пельку з приводу злочинної діяльності «Деметри». Вона й продовжила вивозити дуреп черева тих до Америки. А після пологів їм три копійки на дорогу та ще й під сраку коліном. Без дітей і без грошей. От цією правдивою історією з життя зайнятися б нашим правоохоронним органам. А зі мною у «Деметри» обломчик вийшов. Не на таку нарвалися. Мало, що я тут, ціла, здорова, з дітьми, та ще й на добрі гроші їх розвела.
Передавайте привіти усім знайомим і незнайомим добрим людям. Ліда Олійник думає про вас.
Ой, забула. Ось фотка, передайте моїй подрузі Зірці. Треба було б узяти з неї грошики за всі фотки, що я на неї витратила. Та хай. Я не збіднію.
Приїду — розрахуємося. А вона таки непогано виглядала в суді, в клітці. Ач, витріщилась, як коза на різника».
Дата? Давня.
Кулик підвела очі на Стаса.
— Чому конверт розірваний?
— Прийшло на прокуратуру. Подякуйте, що я перехопив.
— Чого зволікав?
— Ситуація була несприятлива. Вареник після провального суду над Зіркою Симчич і вашого там, даруйте, пишного виступу оскаженів. Ви пішли собі гонорово, а я висьорбав усе лайно по ловником. Цей підарас кончений, я про Вареника, дістав крутих копняків згори. Били, видать, з розгону й бутсами. Генеральство своє він побачив у гробу в білих капцях. Генерали, які виставляють на посміховисько поважні органи, начальству потрібні, як дупі саксофон… — Стас реготнув. — Непоганий був би естрадний номер — музична п’єса для дупи з саксофоном. Хвалити Бога, листа я перехопив. Якби дізналися, що Олійник жива, рейвах розпочався б з новою силою — шукати, ловити, доводити. А справа мертва, ви ж самі розумієте. Олійник має рацію: все, що напорпано проти неї — лірика. Експертиза начебто убієнного нею вітчима? Отрута давно розклалася в його рештках. Барбізон в отруєних дітей — факт. А докази, що саме Олійник його підсипала? Викрадення трактату про отрути в її колишнього чоловіка? Казка Віденського лісу: він сказав, вона сказала… Свідчення хлопчика сусіда по дачі, мовляв, Олійник там була, а опісля знайшли барбізон — ви самі розумієте, що після того — це не внаслідок того, так учать слідаків ще на перших курсах. Ситуація якось устаканилася, навіщо було знову пхати кия в мурашник… Як сказав один з моїх кумирів Іван Степанович: «не можна увіпхати невпихуєме».
— Слухай, сучий ти сину, — Кулик нахилилася, аж перекинула воду. — Йдеться про мою дитину, а не експертизи й докази. Вона жива, я мала це знати. Я б уже її знайшла.
— Не хвилюйтеся, Тетяно Іванівно. Я про це не думав.
— А чому зараз віддаєш листа?