Замок у Карпатах
- Автор: Верн Жюль Габриэль
- Год: 1992
- Язык: украинский
- Год: “Світ”
- ISBN: 5-7773-0165-7
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Замок у Карпатах». Краткое содержание книги:
Який будівничий збудував його на тій висоті? Цього не знаємо, як теж і того, чи тим сміливим мистцем не був волох Манолі, що про нього співають у народних піснях, як то він будував славний замок Рудольфа Чорного.
Коли є сумніви щодо будівничого замку, то нема їх щодо його власника. Від непам’ятних часів панами тої округи були князі Горці. Вони брали участь у всіх воєнних змаганнях Волощини, їх ім’я повторюється в усіх оповіданнях та піснях волоської старовини. Гаслом для них була приповідка: “Даю все аж до смерті”, й вони справді давали все в боротьбі за свободу. В її обороні проливали кров, що її одідичили по давніх римлянах.
Знаємо, що ця кров і ті жертви злагіднили щонайменше ґніт чужинців над нащадками того хороброго племені. Вони не осягнули політичної самостійності, а три війни їх знищили, але вони не втратили віри в краще майбутнє; вони вірять, що їх народ ніколи не загине…
В половині XIX ст. був останнім паном на замку князь Рудольф. Він уродився таки в замку; замолоду втратив батьків, а потім рік за роком смерть забирала йому по черзі інших свояків; вони відлітали від роду, мов конарі від столітнього бука, що про них довколишнє населення вміло стільки оповідати. Без родини й без приятелів не міг всидіти молодий князь у гірській глуші, в пустці, що її творила смерть.
Яку мав він вдачу й чим займався? Люди говорили, що він цікавився музикою; пристрасно любив слухати великих співаків. Одного дня він покинув старий замок на старих слуг і пропав. За якийсь час наспіли чутки, що він прогайнував ціле своє велике майно на подорожі по великих столицях Європи, на театри й концерти, на життя перед і поза кулісами першорядних сцен Німеччини, Франції та Італії. Та, скитаючися по чужині, він ніколи не забував свою батьківщину і завсіди леліяв її в свому серці, а коли в краю піднялося протимадярське повстання, він, не гаючись, з’явився в Заліссі.
Повстання не вдалося, й землю, що була власністю нащадків давніх римлян, розділили поміж себе переможці.
Князь Рудольф покинув уже раз на асе свій замок у Карпатах, що здебільша лежав уже в румовищах. Смерть не завагалася забрати по черзі старих слуг князя й замок спорожнів цілком. Князь Рудольф вступив до ватаги Роси Шандора, колишнього опришка, що його боротьба за волю перемінила на народного героя. На щастя, князь Рудольф ще в пору покинув ватагу славного опришка, заки ще ватага дісталася в руки поліції, а Роса Шандор попав до в’язниці з Самош Уйвар.
Між населенням кружляли чутки, буцімто князь згинув у одній сутичці ватаги Роси Шандора з митними урядовцями. Це здавалося тим імовірніше, що князь Рудольф ніколи вже не вернувся до замку.
Замок спорожнілий — замок, де “страшить” — зачарований замок. Буйна уява заміських селян заселила його духами, що кружляють по замку в глуху північ… Подібні вірування про старі замчища живуть і по інших краях Європи, не тільки в Заліссю.
Зрештою, як же таке село, як Верст, не мало вірити в усякі надприродні сили? Воно мало тільки священика і вчителя; один дбав про спасіння душ свої.х громадян, другий вчив їхніх дітей саме тих народних пісень і легенд. Чей же на це були докази, що вовкулаки ходять лісами, а мавки випивають людську кров… що духи приходять вночі на старі румовища й, коли їм не дати їсти та пити, то вони гніваютьс я й можуть мітитися. Якже ж, чи нема русалок та диких баб, що їх треба берегтися, та не слід їх стрічати, головно у вівторок та п’ятницю, погані дні в тижні. Зайдіть тільки глибше в той мрячний, зачарований ліс, чи не чіпиться вас блуд та чи не стрінете там лицарів з такими великими головами, що сягають аж до хмар; або чи не побачите лісового змія, що ловить королівські доньки, але може вхопити й кожну іншу молоду, гарну дівчину. Це були злі духи, а які ж були добрі? Був тільки один. Вуж домашнього огнища, що його тамошній селянин в цей спосіб приєднував собі, що залишав йому щодня мисчину молока.
А замок у Карпатах? Чи не був він саме найдогід-нішим місцем осідку для всіх тих духів і лісовиків? Можливе, що цю самітну високорівню, що на неї можна було дістатися тільки з лівого схилу гори Вулькану, заселяли вовкулаки, мавки, русалки, лісовики та духи предків князів Горців. Одним словом, замок мав погану славу. Ніхто не був би зважився підійти до нього. Страх і жах простирали чорні крила на милі довкола нього. Було небезпечно наблизитися до нього навіть на кілька кілометрів, бо можна було втратити життя на цьому і спасіння душі на тому світі…