Тривожний крик папуги

Ігор злякано дивиться на портфель. В нього не очі, а два джерела смутку.

— Не хвилюйся, — заспокоюю його. — Зараз мама приїде.

Мені боляче дивитись на це худеньке капловухе створіння, і я поспішаю причинити за собою двері. Чую, як повзе вгору ліфт. Я чимдуж поспішаю, перестрибуючи через дві-три сходинки. «Чому людина мусить тікати від того, що їй найдорожче?» пронизує мене гірка думка.