Буремний Перевал

— Ви знову помиляєтеся, сер. Жоден із нас не має щастя володіти вашим славнозвісним чарівним янголом: її чоловік помер. Я сказав, що вона доводиться мені невісткою, отже, вона була дружиною мого сина.

— А цей хлопець…

— Не син мені, запевняю вас.

Гіткліф знову всміхнувся, ніби приписати йому таке батьківство було нечуваним зухвальством із мого боку.

— Моє ім'я — Гортон Ерншо, — відрубав хлопець, — і я раджу вам його поважати!

— Я, здається, нічим не виказав своєї неповаги, — відповів я, в душі потішаючись із його гордовито-пихатого тону.

Він витріщався на мене, поки я не відповів тим самим; очевидячки, поостерігся, що моя спокуса зацідити йому у й вухо або висловити вголос усе, що я про нього подумав, стане занадто сильною. Я усвідомив, що почуваюсь у цьому теплому родинному колі дедалі незатишніше. Гнітюча атмосфера будинку тисла на мене, не допомагав навіть такий-сякий фізичний затишок: я вирішив пильнувати, щоб не опинитися під цим негостинним дахом втретє.

Процес поглинання їжі скінчився; ніхто не зронив до мене ні слова, тому я підійшов до вікна глянути, що там із погодою.

Що за сумне видовище постало переді мною! На землю спустилася непроглядна ніч, а небо й довколишні пагорби заметіль перетворила в одну суцільну пелену зі снігу.

— Я не зможу дістатися додому без провідника, — мимоволі вихопилося в мене. — Шлях, певно, вже замело, а якщо й ні, то я навряд чи знайду дорогу в таку хуртовину.

— Гортоне, позаганяй вівці до кошари, а то їх за ніч геть засипле снігом, — звелів Гіткліф. — А двері припни дошкою.

— То що ж мені робити? — я почав дратуватись.

Мені ніхто не відповів; озирнувшись довкола, я побачив лише Джозефа, який ніс собакам відро каші, та місіс Гіткліф, що схилилася над вогнем, знайшовши собі розвагу: вона намагалася підпалити пучок сірників, що впали, коли вона діставала чай. Джозеф, спекавшись своєї ноші, критично оглянув кімнату і проскрипів:

— Це з якого дива ви тута байдикуєте, коли всі гарують надворі? Але вам шо кажи, шо не кажи — діла не буде! Най вас чортяка вхопить слідом за вашою матінкою!

Спершу я вирішив, що ця палка промова звернена до мене, і розлючено ступив до старого шарлатана з наміром виштовхати його за двері. Та мене перепинила місіс Гіткліф. — Ти, старий буркун! — вигукнула вона. — Ти не боїшся, що тебе чорти візьмуть, коли ти їх так любо згадуєш? Попереджаю, не зли мене, бо зажадаю, щоби диявол прийшов потвою душу! О! Поглянь сюди, Джозефе, — вела вона далі, знімаючи з полиці важку чорну книгу, — я покажу тобі, наскільки добре я оволоділа мистецтвом чорної магії; скоро весь дім це зрозуміє. Руда корова здохла не просто так, а твій ревматизм — навряд чи лише наслана Богом кара! У — Ох, поганка! — видихнув старий. — Хай береже нас од нечистого Господь!