![Олекса Довбуш. Оповідання [Авірон; Довбуш; Берестечко; З давнини; Троє Нарис з галицького життя; Перед дверима;Так мусило бути; Потомок Довбушів; За Юріштаном] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/2/9/6/0/2/oleksa-dovbush-opovidannya-aviron-dovbush-berestechko-z-davnini-troe-naris-z-galickogo-zhittya-pered-download.jpg)
Олекса Довбуш. Оповідання [Авірон; Довбуш; Берестечко; З давнини; Троє Нарис з галицького життя; Перед дверима;Так мусило бути; Потомок Довбушів; За Юріштаном]
- Автор: Хоткевич Гнат Мартинович
- Год: 1990
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- ISBN: 5-308-00575-3
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Олекса Довбуш. Оповідання [Авірон; Довбуш; Берестечко; З давнини; Троє Нарис з галицького життя; Перед дверима;Так мусило бути; Потомок Довбушів; За Юріштаном]». Краткое содержание книги:
А от Малехет. Вона ще молода жінка, але так багато дітей в неї, що вона вже виглядає старою. їй немає навіть часу молитися ніколи: то шити вона повинна щось на дітей, то знов ще одного родити. Та вона якось і не боїться Бога. «Ну що ж! — каже вона, — він дав мені стільки дітей ї тепер мусить бачити, що я зовсім не маю часу на молитву». І, здається, вона права: діти її — молитва її.
А тепер от стоїть вона на колінах, така худа, тонка, як патик, і просто відпочиває, бо вона не стоїть власне, а сіла, прикривши ноги. їй так рідко доводиться посидіти спокійно, що вона рада й цьому випадку.
А де ж Асха?
Де ті очі, що любі Авіронові більше від усіх очей на світі? Де вона стоїть на колінах, і яку молитву шепочуть уста її впрост до вуха господня? О, як хотів би Авірон стати поруч неї на коліна, і як молився б він тоді, дивлячись хоч на тінь її!..
І від тої згадки тепло-тепло зробилося Авіронові в грудях, і забув він і Корея, і біль своїх колін, і так молився в душі:
«Поможи мені, Боже, взяти Асху за себе, бо я люблю її. Я буду вставати до схід сонця, щоб принести води вмити їй ноги, і пізно вночі лягатиму, щоб зробити за неї вечірню роботу. В свято і в будень умащу найдорожчим єлеєм волосся її, сам з любовію обстружу сандалію і ув'яжу ремінь на нозі її. І первенця мого тобі, о Адонай, присвящу, і десятого овна спалю перед тобою з стад своїх. Дай мені Асху, Боже!.. Ти ж маєш силу промовити до серця Затька її і маєш руку преклонити хотіння його…»
І після цієї молитви так захотілося йому бачити Асху, що він, скориставшись з того, що всі вже повставали з колін, встав і собі та пішов шукати. Але ніяково було довго плентатися між людьми: певне, зачалася вже жертва, бо видко було дими напереді, а люди хоч і повставали з колін, але стояли в побожній тихості. А до того ще замість Асхи надибав Авірон усіх своїх, і батько, суворо щось зашипівши, показав стати коло себе.
Авірон не міг не послухати й став поруч брата Датана, га, очевидно, вже безнадійно мусів стратити ввесь свій молитовний вогонь. Датан, заховуючи зверхню побожність, все ж знаходив хвилину, щоб шепнути братові щось уїдливе, саркастичне.
— Корей говорить, — шепотів він, — що це все бреше Моїсей: ніякого Бога він не бачить, а тільки туманить людей. А що труби було чути на горі, так це просто забрав він з собою 40 душ своїх прихвоснів з коліна Левіїна та й велів їм дуднити з хмари.
— Мовчи… Прошу тебе, мовчи, — тихо говорив Авірон братові. Йому боляче було слухати образливе слово на пророка, на вищого з людей. А крім того. це будило в душі його сумніви, а він не хотів їх. Йому так добре було в його вірі, він так любив свій щирий запал і свою молитву, що просто не хотілося виходити з того запашного саду на повний куряви й сміху життьовий торг. Сумнів — це ненажерливий змій. Йому даєш руку — він хоче серце, йому даєш день — він хоче життя.
Тут люди нараз почали кричати чогось, і далеко-далеко пустинею понісся стоустий гомін, лякаючи самітнього орла на стерві.
— Що? Що сталося? Чого кричать?.. — суетливо питає Авірон.
— Хіба я не так само знаю, як і ти? — відповідали йому Авірон, скориставшись з того, що й батько, зацікавлений, роззявив рота та спинався на пальці, аби хоч що-небудь побачити, потихеньку відійшов і почав проштовхуватися наперед.
Молитва, очевидно, скінчилася. Люди почали рухатися, переходити з місця на місце, голосно розмовляти. А коли Авірон добрався до передніх рядів, він побачив, що люди всі були забризкані кров'ю. Мов вишкірялися ці яскраво-червоні плями на білих святкових уборах і разили око в сліпучому сяйві сонця.
— Що тут було? — розпитував Авірон — А ти де був хіба?
— Я був тут, лише стояв далеко…
— Ну, була жертва, ну?
— А чому кров на людях?
Але з ним не хотіли говорити й відмахувалися від нього рукою. Нарешті знайшовся якийсь охочий до розмов і розповів у подробицях, як відбувалася жертва, як половину крові Моїсей вилив на вівтар, а половиною окропив людей, говорячи: «Це кров завіту, що завіщає його Господь вам всіх словесах своїх…»